Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

Ми вийшли досить пізно, майже по закінченні ранку, і йшли пішки.

Юрія одягла дивне, як на мою думку, вбрання. Це було щось схоже на багряну мантію із зображенням повного блакитного місяця на спині. Як вона мені пізніше пояснила, то це університетська форма, яку мали носити всі студенти. Наче як колір відповідав за різні факультети, але я і слово це, мабуть, вперше в житті почула, не те щоб  взагалі розуміти його значення. А от блакитний місяць — це символ її родини.

За її ж словами я зрозуміла, що свою символіку могли носити лише дуже багаті студенти зі знатних родів, а ті, кого взяли просто за гарні вміння та таланти, їх не носили. Бо як правило їм і носити немає чого на своїй формі, у них просто відсутня символіка роду.

— Студентів без герба на спині не люблять всі, включно з жителями Вищого Міста, що межують з університетом, — пояснила Юрія. — А всі ті, хто має герби та символіку, ненавидять один одного. Як зміїне кубло, де весь час когось намагаються принизити. 

— Ти казала, що не була популярною в університеті, — пригадала я колись сказані нею слова. — Якщо хтось тебе буде ображати, я маю їх побити? 

Якщо вже я грала роль її лицаря, то мала хоча б дізнатися навіщо такі взагалі потрібні в Університеті Магії. Не хотілося б комусь дати по обличчю, а потім дізнатися, що це заборонено. 

— Я звісно впевнена, що ти змогла б перемогти більшість магів там, Діано. Але подібні речі заборонені. Твоє діло буде просто оберігати мене від усіляких проблем по типу відра з водою над головою від якогось жартівника, або просто ходити за мною виглядаючи загрозливо для інших. Братися за зброю там дозволено лише на дуелях, і лише у спеціально відведених місцях. І звісно ж лише якщо обидва лицарі отримають дозвіл від своїх господарів.

— Ого, то ти тепер моя господарка? — здивувавшись промовила я. — А про дуелі ти б краще зарання мені сказала. Все ж справа серйозна. 

— Не бійся, до такого доходить настільки не часто, що майже ніколи, — сказала Юрія та на мить зупинилася перед відкритими воротами Університету Магії. — От і прийшли. 

Сам університет був великим, розділеним на два крила, але і територія навколо нього була значною. В основному це були різні альтанки та сади, іноді й було щось, що в Імперії називали скляними теплицями.

І звісно ж навколо ходило багато молодих людей, одягнених у мантії різних кольорів. Були, мабуть, всі кольори які можна було розгледіти в веселці, і ще близько десятка інших. Але багряних мантій, як на Юрії, було небагато.

Всі ці студенти про щось розмовляли, читали книги, використовували магію в абсолютно різних цілях. Хтось змушував книгу перед собою літати, а хтось їв яблуко утримуючи його перед ротом без рук. Я не експерт в магії, але подібне виглядало чимось складним, якщо пригадувати досвід отриманий з Юрією. Мабуть, якби вона так спробувала утримувати книгу, то був би шанс того, що її розірве на шмаття.

— Багряна накидка означає, що я навчаюся на одному з факультетів, що відповідає за бойову магію. Та між факультетами вже немає різниці, і не обов'язково вивчати лише бойову магію, можна одночасно й іншу, але вже своїми силами. 

— Звучить складно, — промовила я та оглянула своїх «колег», що ходили за студентами, які носили на собі герби. Все ж лише вони могли собі дозволити лицаря на службі. 

— Так, це розділення за кольором вже давно майже нічого не означає, — погодилася Юрія та здвигнула плечима. — Залишки старого устрою, що стали звичаєм університету. 

Деякі з лицарів носили й сталеві пластинчасті нагрудники, інші ж були одягнені в одяг схожий на той, що носив Бернард. Зброя в них в основному була у вигляді звичайних мечів, що ті носили на спинах чи на поясі, залежно від їхніх розмірів. Але що привертало увагу найбільше — майже усі лицарі тут були чоловіками, що точно вирізняло мене серед них, навіть якщо забути про чорноту мого одягу. Здається, я тут була єдиною, хто одягався так старомодно, віддаючи перевагу темним кольорам. Так ще і цей трикутний капелюх…

— Діано, твій одяг носять фехтувальники, а тому ти можеш розраховувати на повагу інших лицарів. Якщо вони звісно не з тих, хто слідкує за модою та висміює все застаріле, — наче прочитавши мої думки промовила Юрія. 

— Юріє, в мене до тебе дуже і дуже важливе питання. Шкода, звісно, що я раніше про це не подумала… — задумавшись сказала я та стала за Юрію, сподіваючись, що за нею на мене почнуть менше витріщалися деякі студенти. — Ти колись казала, що звикла бути голою через те, що в Університеті є безліч людей, що бачать крізь одяг. Це було коли ми купалися в Сірих Птахах в день нашого знайомства.

— О, то ти соромишся? — здивовано запитала Юрія. 

— Не те щоб соромлюся, просто якщо тут так багато людей має магічний зір, то чи не побачать вони мене справжню? 

— Ой-йой. І справді, треба було про це думати раніше, — розгублено промовила Юрія. — Хм-м, знаєш, я дещо придумала. Якщо вони при спробі побачити тебе крізь одяг та тіло, відчують себе погано, скажімо через дивні голоси у своїй голові, які розмовляють невідомою мовою, то це буде дуже схоже на заклинання, які створені для захисту від магічного зору. Тож ніхто нічого не запідозрить, я думаю. А ще використовувати на комусь, без його дозволу, магічний зір — невиховано. Тому більшість не стане давати знати, що отримали відпір саме під час використання магії таким способом.