Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Цікаво, як скоро вони зрозуміють, що ми використали всі козирі? — бурмотіла лікарка, змусивши Каяра закинути голову і тримала долоню на його шиї. — Як тільки зрозуміють, одразу кинуться в бій. А нам відповісти майже нема чим. Захист довго не протримається. Душечка оновитися не встигне. Таємна зброя знову зможе спопеляти поглядом не раніше, ніж встигне забути попередній переляк. А це, навіть за його легкого характеру, буде не скоро. У нашої повітряниці зовсім немає досвіду, вона навіть нещасні вітрила не змогла обірвати правильно. А в них гарпуни. І як тільки звалиться наш захист…
— Побережники! — перебив заклики Мелани до удачі абсолютно спокійний капітан.
Ліїн подивилася в бік найближчих скель, наче хтось міг вийти прямо з них, і не відразу зрозуміла, чому всі витріщаються в небо. А коли перевела погляд туди, побачила вигадку і легенду, що ніколи не існувала. Небом летіли крилаті змії. Як на картинці з старої книги казок, що зберігалася в імператорському музеї.
— Ви просто тягли час, — похмуро сказала повітряниця і, вставши на ноги, окинула капітана обуреним поглядом.
— Ми билися, — не погодилася з нею Мелана, давши спокій шиї Каяра. — Якби ми не боролися, не показали силу, не спалили два кораблі і не влаштували пожежі ще на двох, нас могли б взагалі не знайти між скелями. Або вирішити, що «Гордість Ловарі» простіше викинути в хаос разом із вантажем та піратами, ніж відокремлювати одних людей від інших. Ліїн, для цих богів важлива рівновага та життя світу. Окремі люди значення для них не мають.
— Це боги? — щиро здивувалася Ліїн, дивлячись на драконів, що ставали дедалі більше з кожним помахом крил.
— Це ящери, — сказав душка Юміл дуже незадоволеним тоном. — Людей вони не розуміють. І божественного в них не більше ніж у носіях суті вогню. Вони просто погодилися підтримати світ своїм вогнем, поки вогненних магів не стане достатньо. І люди для них справді не мають значення. Хоча витягти з корабля мене і Каяра вони могли б і спробувати, якби відчули наш слабенький для їхніх почуттів вогонь.
— А як вони вирізняють наш корабель? — запитала Ліїн.
— У нас є амулет, — сказав Марк. — Не турбуйтеся, капітан чудово чує наближення цих ящерів і встиг би скомандувати відступ до того, як перебувати поруч із піратами стало б небезпечним. Ми маємо ще кілька сюрпризів, і навіть якби на нашій палубі вже був противник…
— Марк, замовкни, — душевно попросив Змій, який, очевидно, не бажав ділитися з Ліїн відомостями про чергові чудові артефакти з бездонної скарбниці імператора.
Дівчина пирхнула і відвернулася від бездушного капітана. А потім знову почала дивитися на неіснуючу легенду, що наближалася до кораблів.
— І вважайте, що я на вас усіх образилася, — пробурмотіла, коли один із драконів звалився з небес на піратський корабель і почав діловито роздирати його на шматки, не звертаючи уваги на людей, що бігали навколо і тицяли в нього залізом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.