Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Холодно сьогодні. Щось листопад зовсім в зиму вдався, - вирішила перервати незручну мовчанку Ліна.
- Це так, - погодилася Марія і неясно додала, - та ще й приніс тим самим проблеми.
- Що ви маєте на увазі? – поцікавилася Ліна.
- Сезон застудних захворювань. От тільки вихователька з садочку телефонувала, що доня з температурою, а я не можу вчасно її забрати, бо якраз потрібно ці документи відвезти, а це година мого часу, не менше, - забідкалася Марія.
Ліна щиро співчувала їй. Коли діти хворіють це для матері дуже важко, та ще й коли не маєш змоги вчасно подбати про своє дитя.
- Можливо я можу вам допоможу? – серйозно запитала дівчина. – Я б могла відвезти ці папери.
Хоч як не хотілося їздити містом в холодну, сиру погоду, але співчуття до матері було сильнішим.
Марія, завагалась, роздумуючи над пропозицією Ліни і врешті невпевнено заговорила:
- Думаю, що можна, - і вже впевненіше додала. - Я була б тобі дуже вдячна. Просто не уявляєш, як ти мене виручаєш.
- Рада, що можу вам допомогти, - усміхнулася Ліна. – То називайте адресу та як туди доїхати.
Марія розповіла всю потрібну інформацію, коли вони вже виходили з ліфта в головний хол і прямували до виходу. Вона передала Ліні папери і та додатково поцікавилась:
- І кому я повинна це вручити, - кивнула на документи в своїх руках.
- Вадимові Олександровичу, - просто відповіла Марія, не підозрюючи, яку паніку піднімає в душі дівчини. – Його сьогодні не було на роботі от і попросив завести це йому додому.
Додому...
Як же її знов попало так вляпатися. Відмовитися вже не вийде, та й не годиться так чинити з матір’ю.
Ліна набрала побільше повітря в легені і попрощавшись з Марією, попрямувала в напрямку нового випробування. Зрештою, потрібно б уже звикнути, що такі моменти траплятимуться, якщо вони працюватимуть на одній фірмі. Потім, вона ж просто вручить йому з порога ці папери і піде своєю дорогою та й по всьому.
За годину не найлегшої в своєму житті поїздки, Ліна стояла перед дверима квартири з потрібним номером на двадцять першому поверсі багатоповерхівки.
З сторони можна було подумати, що Ліна абсолютно спокійна і врівноважена та тільки рука, яка потягнулась до дверей, щоб постукати, злегка тремтіла.
Через кілька хвилин тупого споглядання дверей, Ліна вже було вирішила, що Вадима нема вдома. Вона, здавалось, відчула полегшення, і вже вдалася в роздуми, що ж їй робити з цими паперами, коли двері врешті відчинилися.
На порозі стояв він з трохи втомленим виглядом і здивовано на неї дивився:
- А ти звідки тут взялася? – запитав хриплим голосом.
Ліна не відразу відповіла. Її погляд пройшовся від його босих ніг вгору чорними спортивними штанами і зачепився за білу футболку з смішним котом з надписом «Bad cat». Серце зрадливо защеміло, але нове запитання Вадима вивело її зі ступору:
- Ей, ти де? Що ти тут робиш?
Ліна зігнала своє заніміння і глянула йому в очі:
- Ось, це твоє, - протягнула йому папери. – В Марії дитина захворіла і я визвалась допомогти. Сподіваюсь ти не дуже на неї злитимешся.
- Не злитимусь. Тільки заставлю місяць ступні мені масажувати, - відповів без тіні усмішки.
Ліна закотила очі, усміхнувшись:
- Який ти чуйний бос. Ну гаразд... – хотіла врешті розпрощатися і піти додому, але хворобливий блиск його очей та незвична блідість заставили зупинитись. – А з тобою все гаразд? Ти здоровий?
- Зі мною все прекрасно. Дякую, що занесла папери.
Він уже хотів зачинити перед нею двері, але раптова тривожність, яка охопила Ліну не давала їй піти:
- І тому тебе сьогодні не було в офісі? – саркастично спитала вона і інтуїтивно, в несвідомому пориві підійшла до нього і торкнулася долонею чола.
- Боже, та ти гориш! – перелякано вигукнула. – Ти приймав якісь жарознижуючі? В тебе, напевно, грип.
- Воно само пройде, - стояв на своєму Вадим, дратуючись безглуздості розмови.
Ліна мало не загарчала на його впертість.
- В тебе відповідальності не більше ніж в малої дитини.
Вона вперлася руками в його хитку постать, заставляючи пройти до середини і пропустити її.
- Де в тебе аптечка? – впевнено спитала, зупинившись в коридорі квартири, інтер’єр і розміри якої вона б зацінила, якби не була така схвильована.
- Не знаю, - знервовано-розсіяно відповів, - нема в мене аптечки. Я не хворію.
- Що ж, вітаю з першим разом, бо, якщо ти не зрозумів, то офіційно заявляю – в тебе грип. Лягай в ліжко, а я тоді швидко збігаю в аптеку за ліками. В тебе кашель є, горло болить? – зупинилась біля дверей і перепитала.
- Трохи в горлі пече, - втомлено відповів Вадим, здаючись непохитному налаштуванню дівчини.
- Добре. Тоді ти іди в ліжко, а я миттю, - і вже з коридору, зачиняючи двері, вигукнула. – Тільки спробуй не послухатись!
Вадим може і радий би був посперечатися, але смертельна втома навалилася на нього і він поплентався до ліжка.
Не минуло і п’ятнадцяти хвилин, як він відчув на свої руці ніжний дотик її долоні, яка видалася колюче холодною. Вадим розплющив важкі повіки і подивився на неї.
- Випий воду і ліки, - вона кивнула на дві склянки на тумбочці поряд і простягнула долоню з пігулками.
Вадим, на диво, слухняно виконав, що вона просила і опісля Ліна дала йому ще льодяник від горла та вирішила поміряти температуру. Сорок градусів! В неї затрусились руки і витримка почала здавати.
- Я трошки побуду з тобою, - схвильовано-тихо заговорила вона. – Якщо жар не падатиме - доведеться викликати швидку.
Вадим заплющив очі і здавалося не почув її. Він важко дихав і здавалося заснув. Ліна просто сиділа хвилин десять поряд, спершись ліктями собі на коліна і коли вже хотіла встати, щоб пересісти в зручне крісло почула як Вадим пробурмотів щось незрозуміле:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всі барви неба, Хелена Власенко», після закриття браузера.