Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-          І, до речі, якщо ти думав, що я можу вибрати когось, крім тебе, то ти глибоко помиляєшся. Не можу і ніколи не зможу. Я хотіла, дуже хотіла, бо мене лякають почуття до тебе, мене лякає вразливість. Я просто жалюгідна боягузлива дура, а ти ідіот, якщо думав, що даєш мені вибір. В мене його просто нема. А знаєш чому? – грубі сльози покотилися обличчям.

-          Бо ти тут, - вона схопилася долонями за голову.

-          Ти тут, - показала на те місце де шалено калатало серце.

-          Ти тут...тут...тут, - вона почала хаотично проводити руками по всьому тілу. – Нема тебе – нема мене.

 Ліна замовчала і схопилася долонею за рот, стримуючи гіркі ридання.

-          Ходи до мене, - врешті заговорив Вадим хриплим голосом і підняв здорову руку, звучи до себе.

 Ліна трохи недовірливо подивилася на нього, але, зрештою, підійшла і обережно лягла на краєчок ліжка та притулилась до нього. Він мовчки обняв її вільною рукою і сльози з новою силою полились з очей.

-          Маленька моя, ну чого ти? – заговорив Вадим з біллю в голосі. – Все вже позаду. Як бачиш, я ще трохи поживу.

 Ліна різко підняла голову і красномовно глянула на нього своїми мутними від сліз очима.

-          Ну або ні, - обережно засміявся Вадим, щоб не спровокувати більшого болю в тілі.

-          Ще раз таке скажеш, я за себе не ручаюсь , - похмуро заговорила Ліна.

-          Все, я зрозумів. Чорний гумор буде каратися, - ніжно посміхнувся заповзятості дівчини і поцілував її в маківку.

 Ліна вже хотіла покласти голову йому на плече, але несподівано спитала:

-           Тобі боляче? Як ти почуваєшся? - захвилювалася вона.

-            Уже не боляче, - спокійно, лагідно глянув на неї.

 Чогось від його відповіді на очі виступили сльози, але дівчина поспішила взяти себе в руки. 

 Ліна знову поклала голову на його руку і вони лежали мовчки, впиваючись близькістю одне одного, розуміючи, що для щастя, в принципі, більше і не потрібно.

-          Знаєш, - заговорила згодом Ліна, - я сьогодні збагнула одну річ, про існування якої і не підозрювала. Навіть не знала, що так може бути. З зрозуміла, що все в цьому житті витримаю, переживу, зможу якщо поряд будеш ти. А знаєш, що ще химерніше?

-          Що? – тихо спитав Вадим, зариваючись носом в її волосся.

-          Я зможу це все навіть просто знаючи що ти є: хай не зі мною, не поряд, далеко. Хай... Мені просто потрібно знати, що ти є і що ти щасливий.

-          Знаю, маленька моя. Знаю. І ти навіть не уявляєш, як я тебе розумію...

Кінець