Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

у торф’янику на р. Супій. Тут виявлено рештки човна-довбанки довжиною близько 6 м та кістяк його власника, який перевозив 15 бронзових посудин, переважно великого розміру, призначених для пиття вина. Привертає увагу транспортування такої кількості цінних предметів саме по воді. Можливо, їх мали доправити до певного місця і там перевантажити на колісний транспорт, а далі маршрут міг проходити суходолом.

Величезне значення мав морський транспорт, який забезпечував як ввіз, так і вивіз товарів. Елліни недаремно славилися традиціями кораблебудування, це засвідчила нещодавня знахідка на дні Чорного моря поблизу узбережжя Болгарії. Виявлено рештки торгового корабля довжиною близько 23 м, який обрисами нагадує зображені на античних вазах. Він мав одну щоглу і весла, палубу. Датовано знахідку кінцем V ст. до н. е.

Торгові судна еллінів у ті часи мали в довжину від 14 до 30 м, із палубою. Водотонажність могла досягати 80–100 т. За баласт використовували пісок та каміння. Підприємливі елліни за баласту для суден, які йшли до Ольвії, використовували мармур, що його вигідно продавали на місці майстрам, які працювали над скульптурними виробами та архітектурними деталями. Якорі кораблів добре відомі за знахідками на морському дні, виготовляли з дерева та свинцю, іноді використовували замість металу відповідним чином оброблене каміння.

Пересувалися на великі відстані переважно за допомогою прямокутного вітрила, але використовували весла, особливо у проблемних місцях та у портах і на річках. Строк служби суден у разі вдалого збігу обставин міг сягати 40–50 років. З писемних джерел відомо, що на Боспорі могли будувати і лагодити кораблі. Ремонт кораблів мав бути налагоджений і у портах, які приймали судна із-за моря.

Під обриси корпусу еллінських кораблів було пристосовано тару, призначену для перевезень вина та олії — амфори. Їх можна було ставити у стоси в кілька рядів, щільно займаючи простір під палубою. На дні Середземного та Чорного морів виявлено чимало місць, де затонули завантажені амфорами кораблі. На невеликих глибинах дерево, з яких вони були побудовані майже не зберігається, отож контури корпуса та розміри судна фіксують за знахідками амфор.

Торгові шляхи суходолом

Реконструювати давні шляхи допомагають кургани. Починаючи з бронзового віку їх у причорноморських степах було насипано величезну кількість. Частина вже розорана, частину ще можна побачити серед полів, де вони часом тягнуться ланцюжками по вододілах. Спостереження за системою розміщення курганів у поєднанні з їх археологічними дослідженнями якраз і роблять можливим зрозуміти, де проходили давні шляхи. Ми зупинимося на тому, як дослідники шукають та реконструюють торгові шляхи скіфського часу і наведемо кілька прикладів, які показують результати цих зусиль.

Ще один натяк на давні траси дають знахідки імпортованих з античного світу речей. Адже якщо вони потрапили у якийсь давній населений пункт, то існувала дорога, якою для цього скористалися. Найбільша концентрація імпортів має маркувати найважливіші шляхи, там де їх небагато — менш значущі «транспортні артерії» раннього залізного віку.

Сліди давніх доріг виявлено також і на аерофотознімках. Одні з них йдуть повз кургани, є такі, що прокладені між ними, а найдавніші зникають під насипами. Таємниця видимості давніх шляхів проста: у ті часи вози приводили в рух тварини, а гній з доріг ніхто на прибирав. Відтак вміст гумусу на трасах та узбіччі вищий, ніж довкола, рослинність тут почувається інакше — тому саме ці смуги ми і маємо можливість побачити на зроблених із літака (а нині — і з супутників) знімках. Комбінуючи відомості, отримані з різних джерел, враховуючи траси шляхів середньовіччя, зафіксовані і у писемних джерелах, отримуємо більш-менш вірогідну картину того, де пересувалися суходолом торгові валки майже дві з половиною тисячі років тому. Так було знайдено дороги, які починалися біля південних воріт Ольвії та прямували у західному та південно-західному напрямку, на сучасні Очаків та Аджигольський лиман. Від Очакова можна було потрапити на острів Березань, де в античні часи, як вважають, розташовувалося місто Борисфен. Саме до нього, коли ще не була збудована Ольвія, прямували торгові кораблі з інших еллінських міст.

Не менш важливим і для еллінів і для скіфів був шлях, що починався біля північної брами Ольвії — одного з найбільших та найбагатших еллінських полісів на берегах Понту Евксинського. Адже у Ольвії закінчувалися морські шляхи, які сполучали її зі світом еллінів. Саме ними прибували сюди «заморські товари», на які чекали не лише у Скіфії, а й далеко на півночі.

Ось як міг проходити шлях з Ольвії до Лісостепу, на північ. Щоб потрапити з Ольвії на Середню Наддніпрянщину, слід було насамперед переправитися на лівий берег Дніпро-Бузького лиману. Ще у XVII ст. у цьому місці існував брід, отож товари можна було одразу вантажити на вози. Далі шлях лежав на північний схід, до узбережжя Інгулу, далі — по вододілу між Інгулом та Інгульцем — аж до їхніх верхів’їв, у район сучасних сіл Медерове та Стинишине. Поблизу цих сіл, дещо північніше, дослідники локалізують легендарний Ексампей, описане Геродотом святилище скіфів. Власне, до цих місць шлях збігався з маршрутом сезонних скіфських кочувань, коли вони на початку літа рушали в краї, де ще сонце не випалило траву, поживу для стад кочовиків.

З Ексампею виходили вже три шляхи: праворуч, на північний схід, відгалуження вело у Чорний Ліс, до великої фортеці нині відомої, як Чорноліське городище. Північний шлях прямував до місця, нині відомого як Мотронинське городище, теж одне із великих укріплень тих часів. Нарешті північно-західна траса вела ще до одного населеного пункту (теж укріпленого), відомого, як Пастирське городище. У цьому районі разом із ним було чотири значних (як на той час) укріплених населених пункти. Можливо, ще два шляхи на північний захід відходили до основної траси ще до Ексампею, один із них вів на Поділля, другий — знов-таки, до Пастирського городища.

Припускають, що цей шлях від лиману на північ міг виникнути ще до появи скіфів, оскільки населення Лісостепу завжди було зацікавлене у солі, без перебільшення стратегічного товару, від якого відмовитися було неможливо. На півночі у Наддніпрянщині не було власних джерел солі. Таким чином Ольвія, певно, не випадково була заснована саме в тому місці, де нині розташоване с. Парутине. Адже тут містилася переправа, до якої прямували ті, кому потрібно було дістатися до покладів солі на узбережжі, причому задовго до того, як елліни дісталися північних берегів Понту Евксинського.

Стосовно часу, впродовж якого можна було потрапити з Ольвії до трьох згаданих вище місць у Наддніпрянщині, то, на думку дослідників, на це могло знадобитися до восьми днів, без врахування зупинок для перепочинку. Разом із зупинками подорож могла тривати від десяти днів до двох тижнів — за сприятливої погоди. Хоча траса і була спланована з мінімальною кількістю переправ, спусків та підйомів, у дощову погоду вона ставала б непрохідною для возів. Тому використання цього шляху могло мати сезонний характер.

Варто зауважити, що шлях із Ольвії на північ не закінчувався у Подніпров’ї. Для скіфського часу реконструйовано маршрут, який після переправи на лівий берег Дніпра був прокладений досить далеко на схід, до Приуралля. Шлях на захід йшов теж по вододілам, від