Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

багатої скіфської знаті. Можна стверджувати, що без їх виробів не обійшовся жоден поважаючий себе правитель Скіфії у V–IV ст. до н. е., коли, як вважають, боспорські ювеліри досягають піку майстерності. З Боспором зв’язують такі шедеври, як Пектораль, гребінь із кургану Солоха, обкладки для горитів із сценами з життя Ахілла, амфора з Чортомлика, численні золоті й срібні посудини, витончені ювелірні прикраси. Виробництво золотих горитів, які знаходять у царських похованнях, було серійним. Невідомо, скільки їх вибивали на одній матриці, але деякі такі речі, приміром, знайдені в 2–4 екземплярах. Що отут казати про різноманітні золоті бляшки — їх штампували тисячами.

Знахідки зі склепів у Пантікапеї та інших некрополів царства свідчать, що і серед місцевого населення було багато охочих (і спроможних) придбати вироби із золота. Частину виробів, як-от вінки із золота, виготовляли спеціально для поховань.

Заможний Боспор навіть почав карбувати золоті статери[56]. Ці монети настільки досконалі, що скіфська знать замовляли собі персні, для яких за щитки використовували ці дивовижні вироби боспорських майстрів. Монети зображували персонажа, який поєднує (на думку сучасних учених) образи Діоніса й Аполлона Гіперборейського. Вважають, що ця символіка відбивала уявлення стосовно Криму еллінів, котрі оселившись на його східному узбережжі вважали, що перебувають десь у краю ойкумени, неподалік входу до Аїду. Звідси й особливості місцевої «кіммерійської» топоніміки, що відбиває осмислення боспорянами свого місця у світі живих і у світі мертвих.

Не мали проблем зі збутом і власники майстерень, які виготовляли вироби зі скла. Вони одними з перших вирушили на чужину ще у VI ст. до н. е. і організували тут виробництво — така майстерня виявлена на узбережжі Ягорлицької затоки. Певний час цю затоку вважали чи не найдавнішою у Європі. Тут виготовляли переважно намистини та підвіски, які користувалися величезним попитом серед скіфів, про що свідчать знахідки у похованнях.

Відомо про існування у полісах і ткацьких майстерень, при тому що багато тканин виготовляли в окремих домогосподарствах — для власного споживання. Виявлено масу пряселець, веретен, грузил до вертикальних ткацьких верстатів, а от зображення горизонтальних верстатів маємо винятково на античному мальованому посуді. Зразки тканин тих часів було виявлено у некрополі Пантікапея. Частина тканин зберегли сліди фарбування, частина — витканий декор. Матеріал виготовлення — вовна, льон, конопля. Знайдено фрагменти вовняних тканин, прикрашених золотим шитвом. Античні тканини користувалися попитом у заможних скіфів, більшість знахідок пов’язана з так званими царськими курганами.

Торгуючи шкірами на експорт, мешканці полісів та Боспорського царства мали вдос­таль сировини (і майстрів) для виготовлення спорядження для воїнів, упряжі для коней, взуття та одягу. Під час розкопок знайдено чимало інструментів для обробки шкіри, виготовлених переважні з кісток тварин — таке собі безвідходне виробництво. Виявлено, знов-таки, кістяні знаряддя, які призначалися для витіснення декору по шкірі.

З кістки місцеві ремісники виробляли не лише інструменти (включно з голками для шиття одягу), а й руків’я для реманенту, дзеркал, веретена (їх охоче купували заможні скіфи для своїх дружин), накладки для прикрашання меблів і навіть невеликі посудини-піксиди. Деревообробні майстерні забезпечували містян меблями, посудом, руків’ями до інструментів, шкатулками, скринями та іншими корисними речами, багато з яких прикрашено різьбленням. Окрім звичного набору інструментів (сокири, долота, різці, ножі тощо), застосовували токарний верстат. Деревину використовували як місцеву, так і привізну: кедр, самшит, тис, залізне дерево. Чи не вершиною деревообробного виробництва стало створення монументальних дерев’яних саркофагів для заможних людей. Ці вироби прикрашали різьбленням, алебастровими деталями, фарбували, вкривали позолотою, навіть інкрустували бурштином.

Багато людей працювало у керамічному виробництві, всередині якого існувала певна спеціалізація: хтось виробляв тарний посуд (піфоси, амфори), інші спеціалізувалися на виробах для приготування та споживання їжі і напоїв, окремо існувало виробництво будівельної кераміки — прикраси для храмів та будинків, дахівку, труби для водогонів. На будівельній кераміці збереглися клейма з іменами виробників, власників майстерень та астиномів. Останні контролювали (від імені громади) якість виробів. Для кожного різновиду керамічних виробів існували спеціалізовані гончарні печі.

При тому, що спочатку майже весь мальований (чорно- та червонофігурний) посуд завозили. З часом з’являється і місцеве виробництво. У Пантікапеї запрацювали майстерні з виготовлення пелік — червонофігурних посудин, призначених для зберігання кремаційних решток. Майстри використовували для розпису цих виробів сюжети, близькі та зрозумілі для мешканців Боспору: сцени з життя амазонок, аримаспів та гіпербореїв. У Ялтинському музеї можна побачити чудову пеліку із зображенням амазономахії — битви із амазонками.

Водночас у містах, не кажучи про поселення хори, археологи знаходять посуд ліпний, який відповідає «варварським» зразкам або формою наслідує ремісничий. Наявність цих виробів пояснюють наступним чином: це вироби, що належали варварам, які надавали перевагу власному виробництву, або тим верствам населення, які не могли собі дозволити купувати вироби ремісників.

Таким чином, ми бачимо, що економіка полісів і царств, вибудована упродовж століть повсякденної праці не лише забезпечила виживання еллінів на північних берегах Понту Евксинського та його найближчих околицях, а й надала змогу розбудовувати міста, створювати твори мистецтва, у разі необхідності — вести війни. Тут працювало все: і виробництво продуктів харчування, і ремісниче виробництво, і торгівля — внутрішня, зовнішня, посередницька, транзитна — будь-яка, аби давала зиск. Ця економіка не лишалася від періодичних криз, які охоплювали періодично античний світ та були пов’язані з різними чинниками, але раз по раз елліни усе ж таки знаходили вихід із нібито безвихідних ситуацій.

Транспорт і торгові шляхи

Михайло Відейко

На час появи скіфів на північ від Понту Евксинського тут вже тисячоліттями діяла низка торгових шляхів, деякі з яких з`явилися ще у V–II тис. до н. е. — приміром, «бурштиновий шлях» по Південному Бугу, який починався на узбережжі Балтійського моря, а закінчувався у Середземномор’ї. Він успішно діяв майже тисячу років — до того часу, поки у степах не з’явилися скіфи, і у місцевій торгівлі почалася нова епоха.

Транспорт

У ранньому залізному віці, як і нині, товари перевозили суходолом або водою. На суходолі використовували колісний транспорт і в’ючних тварин. Знахідки решток возів у похованнях свідчать, що вони мали чотири колеса. Колеса складної конструкції, зі шпицями та металевими ободами — їх виготовленням мали займатися ремісники. Запрягали, вірогідно, волів, адже саме це могло забезпечити надійну тяглову силу на давньому бездоріжжі. З використанням коней у степу могли виникнути проблеми — принаймні, для модерних часів описано приклади того, як у степу дикі коні нападали на валки, де були запряжені коні.

Були маршрути, де використання возів було неможливим — у лісистій місцевості, в горах, районі виходів скель тощо. В таких місцях незамінними були в’ючні коні. Їх використання у Скіфії засвідчене іконографічними джерелами.

Для пересування річками використовували кораблі та човни. Останніми роками виявлено рештки кораблів античного часу на Нижньому Дніпрі. Слід зауважити, що навігація для відносно великих судин навіть на найбільших річках була обмежена порогами та мілинами, деякі ділянки були доступні лише під час паводків. Водночас водний транспорт дозволяв переміщати більше вантажів при менших затратах зусиль та часу. Тому навіть перевозка човнами-довбанками у окремих випадках могла мати сенс і застосовувалася.

Яскравим прикладом використання «малого флоту» може бути знахідка, зроблена