Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Кнопки «стоп» у ліфті не було. Отже, треба таки їхати до першого поверху, потім повернутися, прогулятися повз палату і, якщо в ній не горить світло, поміняти ціпки. У кожному разі, не слід залишати доказу того, що в гостях в Едема побував президент. 

На зеленому табло висвітилася двійка, і ліфт зупинився, готуючись підібрати особливий екземпляр — людину, яка лінується спуститися з другого поверху на перший сходами. 

Зайшов літній чоловік у незграбному клоунському костюмі. Із пакета в його руці стирчала червона перука. На шиї — погано змиті сліди білого гриму. Механічно кивнувши президентові, чоловік натиснув кнопку першого поверху, яка й так горіла, і повернувся до Едема спиною. 

Ліфт поповз далі. 

Едем дивився на черевики з клейонки, що завмерли поруч, і раптом зрозумів: президент знає цього пасажира. Звідки — він не міг згадати, але знає. Може, вони бачилися на одній із тисяч зустрічей, у яких Антоненко побував за свою управлінську кар’єру. А можливо, цей чолов’яга виступав на одному з сотень заходів, де Антоненку випало бути почесним гостем. 

Коли ліфт перетворився з черепахи на слимака, Едем вирішив не порпатися в спогадах президента — це вже перестало бути цікавою справою. Але ось двері грюкнули, клоун нетерпляче вийшов, і людина, яку Едем побачив за його спиною, наче розрядом пробігла по чужій пам’яті й вихопила щупом потрібну картинку. 

Перед Едемом стояв Безликий, і він був наляканий. 

Але причиною страху було не те, що Безликий побачив президента. Його злякало інше: президент із клоуном їхали в одному ліфті. 

Чоловік пройшов повз Безликого, приділивши йому таку ж жалюгідну дещицю уваги, що й своєму сусіду по кабінці. Той же провів сумного клоуна поглядом: чи справді до виходу він вирушив? 

І Едем тепер знав причину цього страху: Антоненко бачив клоуна багато разів — на чужому родинному фото. 

Жодної загрози замаху на президента не було. Безликий вигадав її, дізнавшись, що Антоненко має намір приїхати в лікарню. 

Не відводячи погляду від Безликого, Едем натиснув на кнопку другого поверху: там має лежати людина, до якої намагалися не підпустити президента. У щілину, що стрімко звужувалася, він побачив, як Безликий дістав телефон. 

Антоненко намагався не думати про цю частину свого життя. Але тепер спогади, які він роками відганяв, хлинули на Едема так, наче прорвало дамбу. 

Олекса Антоненко зустрічає своє останнє кохання в той період життя, коли він уже одружений і працює в Нацбанку. 

Це відбувається в липні — настільки спекотному, що думки плавляться навіть під прохолодним душем. Дружина з дитиною, тесть і теща поїхали на турецький курорт. Антоненко розуміє: приєднайся він до них, відпочинку не вийде — теща знову пилятиме власну доньку, яка мало уваги приділяє чоловікові, а тесть — без кінця розпитуватиме про перспективи української економіки і про те, чи варто запасатися валютою (наче йдеться про мільйони, а не про пару сотень доларів із зарплати). 

І раптом Олекса приймає пропозицію університетського приятеля, який після закінчення вишу і далі займається наукою. 

Той щоліта вирушає з компанією викладачів у подорож на яхті вздовж берегів Греції. Цього разу судно також зафрахтоване, але один із майбутніх мандрівників через форс-мажор відмовляється від поїздки. Заповнити порожню каюту краще, ніж ділити на чотирьох плату за того, хто відмовився, і Олексі пропонують вирушити з ними. Він приймає запрошення. 

Олекса помічає Сашу, щойно піднявшись на борт. Довгі вії. Усмішка — обеззброює. Саша викладає на кафедрі біології, полюбляє слухати музику на платівках і годинами може розповідати про особливості кінематографу французької «нової хвилі». Та про все це Олекса дізнається потім. А тепер він краєм ока стежить за усмішкою, яка його полонила, і ліниво відганяє від себе думку, що якби компанія була незнайома, то він набрався б відваги перевірити, чи можлива інтрижка з Сашею. 

Їхня яхта зветься «Каліпсо» — надто голосна назва для цього корита з облупленою на носі фарбою й каютами завбільшки із сірникову коробку. Але вітер, сонце та море однаково гарні і на яхтах мільйонерів, і на суденці звичайних викладачів, які збирають копійку на цю поїздку місяцями. 

Їхній капітан — зі шкірою, просоленою настільки, що, якби він занурив пальця в каструлю з супом, приправа уже не знадобилася б, — мовчазний і скупий на рухи. Та справу свою знає. Вони заходять у гроти й засмагають на пляжах, до яких не дістатися з суші. Цокаються келихами в сімейних виноробнях і горлають пісень у напівтемних тавернах. Збирають і гублять сувеніри та спогади. Олекса все частіше вирушає на вилазки з Сашею, й одного разу це вирішує їхню долю. 

Коли інші розсипаються від утоми на дерев’яних лавках сімейного ресторану, Олекса й Саша вирішають видертися на прямовисну скелю, звідки, як запевняли місцеві торговці, відкривається чудовий вид на бухту. 

Опинившись на вершині, Олекса віддає належне пораді торговців. Та її справжню ціну він розуміє на ранок, коли інших мандрівників відвозять після безсонної ночі в лікарню — з гострим харчовим отруєнням. На яхті залишаються троє — Олекса, Саша й капітан, який уміє бути невидимим і давно розучився дивуватися. 

Саша злегка ворушить віями і сміється з жартів Олекси. І тому той невдовзі кладе свою долоню на долоню Саші — й відчуває ворухкі пальці у відповідь. 

Залишок шляху до Афін належить тільки їм двом. Вони не питають одне одного про минуле й не планують майбутнього. Дні й ночі зіткані з тисяч кольорових митей, і вони проживають кожну. Олекса закохується в фільми «французької хвилі», не побачивши жодного. Саша щиро намагається розібратися в типах аукціонів. 

Одного разу «Каліпсо» відпливає від Ітаки, аби пройти останній морський відрізок шляху. На суші Олексу й Сашу чекає розрахований на п’ятьох мікроавтобус. Він привезе їх просто в реальність. 

Вони прощаються перед посадкою на літак. 

Але море, сонце, вітер і солоні губи надто прекрасні, щоб попрощатися з усім цим одночасно. 

У терміналі «Борисполя» на видачі багажу Олекса стає поруч із Сашею. Адже можна замовити одне таксі на двох. 

Уже через годину Олекса дізнається, що в Саші немає пари, зате є однокімнатна квартира з колекцією платівок на всю стіну, широким двоспальним ліжком і родинною фотографією, на якій батько позує в костюмі клоуна. 

Вечоріє. Саша виймає пляшку червоного вина і пропонує Олексі вибрати платівку. Олекса стоїть перед полицями від краю до краю й розуміє, що він сам на краю — за крок від найбільшої помилки свого життя. Що було на яхті — зосталося на яхті. Якщо ж Олекса прийме пропозицію й вибере платівку, це