Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Так, колись я теж хотіла мати ці сили, але я не успадкувала їх від матері.
— Твоя матір була магом? Як багато вона вміла?
— Моя матір вміла мало, — занурившись у спогади промовила я. — Її на швидку руку навчали в храмі Ліри, і відправили на війну. Вміла лікувати незначні поранення, магічне світло, і можливо ще щось. Я погано пам'ятаю.
До маєтку я зайшла сама, а от Бернард залишився очікувати ззовні, пославши свого коня вслід за мною. А все тому, що Юрія теж кудись зібралася йти, правда пішим ходом. Дивно, та вона була без Ігоря.
— Я до Університету Магії. Хочу поновитися на навчання. — відповіла вона на мій зацікавлений погляд. — Я трішки поспішаю, тому до зустрічі, Діано.
— Удачі, — промовила я їй в слід.
Мабуть, я б так не змогла, ходити за кимось постійно, як це робив Бернард. Так, з мене б слуга вийшла просто жахлива, адже я занадто непокірна до інших людей, та і терплячістю не вирізнялася. А ще не дивно, що Юрія пішла без Ігоря, все ж він мав князівське обличчя, і через це могли бути проблеми. Та і що робити такому дуболому в Університеті Магії?
Мені лишилося лише відвести двох коней до стайні та знайти собі якесь заняття.
Зачинивши стайню, я сіла на лавочці, що була поруч та закрила очі. Я спробувала перемістити свою свідомість в інший світ. Але це все ніяк не виходило. Через сон це робити зовсім не хотілося, рівно як і спати, а тому я намагалася повторити це наяву раз за разом. І мабуть, на десяту спробу я, розплющивши очі, опинилася там, де і хотіла. Знову я в гостях у чортихи, що знову сиділа перед каміном, де тепер вже з самого початку було видно полум'я.
— Привіт, — сказала я та підійшла до неї. Її живіт знову був випуклим. — Чому знову не в настрої?
— Чоловік в мене помер, — скривившись відповіла вона. — Знову.
Тепер мені вже було зрозуміло, що саме так псувало її настрій. Не смерть чоловіка, а неможливість перекусити ним. Цьому навчила одна із попередніх з нею розмов. Але мені було що запропонувати їй у відповідь.
— Знайди ще з десяток чортів, і йдіть у мій світ. Там на вас чекає багато м'яса та крові, і все свіже, — сказала я спостерігаючи за мордою чортихи, що тепер вже не була схожа на сумну.
Пояснити дорогу я їй так і не змогла, тому довелося малювати. Добре, що в її домі знайшовся папір та вугілля. Намалювавши невелику карту, я віддала її та не стала затримуватися.
Знову за мить я опинилася біля стайні, де не пройшло і секунди. Я відчула справжнє задоволення через те, що чомусь таки навчилася. Це наштовхнуло мене на думку, а чи варто бажати просто спокійного життя, маючи такі сили та вміння? Якихось амбіцій у мене не було, але як саме я буду жити своє життя далі? Потрібно знайти собі якесь заняття, чи може навіть роботу. Все ж не варто сидіти на шиї у Юрії.
Юрія повернулася лише під вечір, якраз коли ми з Ігорем вирішили потренуватися на мечах у дворі біля альтанки. Виглядала вона задоволенню, що означало лише одне — прийняли назад. Як вона сказала, необхідність магам тікати з міста, коли сенатори запустили небезпечну для них хворобу у місто, послугувала гідною причиною не приходити на заняття. Тому ніхто особливо до неї погано через це не ставився і швидко взяли назад.
Правда керівництво Університету Магії прийняло дивне, на думку Юрії, рішення. Взагалі всі студенти мали пройти навчальний рік заново, а отже можна вважати, що їх усіх залишили на повторний курс. Не те щоб мені це багато про що казало, адже в моєму житті навіть не було місця для школи, і мене навчала мама, але судячи з емоцій Юрії, конкретно стосовно цього рішення, то це мало кому сподобалося.
— Ну, Ігорю, Діано, тепер я знову на другому курсі, — в кінці промовила Юрія. — Як і всі ті, хто сміявся наді мною колись, через мій нестабільний розум.
— Прям таки всі? — запитала я, розуміючи, що насправді завжди має знайтися людина, якій хоча б байдуже на тебе.
— Ну, є одна дівчина яка ставиться до мене як… Та ніяк вона до мене не ставиться, як і до усіх інших, — врешті решт промовила вона та приклала долоню до живота. — Жахливо хочу їсти. Ходімо на кухню.
— Ти колись казала, що звільниш кухарку коли повернешся, — єхидно посміхнувшись сказала я. — Не передумала?
— Передумала, — відповіла вона йдучи попереду. — Сказала на емоціях. Як і про кота, до речі.
Ми йшли довгим коридором, посередині якого на стіні був портрет з двома людьми. Це були жінка та чоловік, що виглядали досить знайомими, мабуть, через схожість обличчям на Юрію. На рамці картини, в самому низу, були написані їхні імена.
— Це мої батьки, — промовила Юрія перш ніж я встигла прочитати текст під картиною. — Їх звали Еллі та Карл. Цю картину намалювали ще до мого народження. А під нею, у цій урні, їхній прах. Як правило жителів Вищого Міста ховають у сімейних склепах, що тут неподалік, але від них майже нічого не лишилося, коли Демон… Коли я їх вбила своїм вогнем.
— Ховаючи у склепах, їх просто там кладуть? — запитала я, поки Ігор з сумним обличчям роздивлявся портрет. — Не думаєш, що вплив Заброди пробудить мерців? Сьогодні я вже бачила якесь чудовисько в місті, що прикидалося людиною.
— Мені байдуже на них, — коротко відповіла вона. — У Вищому Місті достатньо варти та сильних магів, щоб знищити будь-якого немертвого. Та і живі мерці просто невіднятний атрибут на місцевих цвинтарях, тому всі звикли. Навіть під Храмом Крипти, де спочиває безліч мерців, не відбуватиметься чогось особливого через це. Та і зараз мене більше хвилює мій голод, а не доля міста.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Узурпація: Євіанна, Erleen Nord», після закриття браузера.