Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Я запитав його:
— А ви все це мали? Маєте витончену душу й зазнавали насолоди від витончених речей?
— Так, звісно, я так жив. Це справжнє життя!
— А тепер в тюрмі вже п’ятий рік!
— Закінчу п’ятий рік і вийду на волю.
— І знову займетеся перепродажем коштовного каміння й золота?
— Так. Займуся. І, може, колись знову попадуся. Але доки попадуся, житиму справжнім життям, буду людиною, а не хробаком? Я вважаю виправданим платити оцими шматками неволі за те чудове життя, яке я мав на волі.
— Вас не мучить совість, адже суспільство вважає вас антисоціальною людиною?
— Мені наплювати на думку тих хробаків! Натовп ви називаєте суспільством, але коли я підходжу до будь-кого одного з цього, так званого суспільства, показую добру суму грошей і прошу зробити мені послугу, то ніхто з них не ставить зайвих запитань, наприклад, про походження цих грошей, не звертає уваги на мій єврейський вид, а мерщій бере гроші й робить те, що мені треба. То що ж таке суспільство? Це скопище окремих нікчемних людей.
— Проте вас хтось зловив і посадив до заґратованої клітки, — кажу йому.
— Ну, загалом, я сиджу не в тюрмі, а в таборі і живу в ньому краще, ніж більшість на волі! А щодо того, що хтось мене зловив… Зловило мене не суспільство, а люди, які вийшли з суспільства, піднялися над ним і використовують людей із цього суспільства для створення собі доброго царського життя. У мені вони бачать конкурента, ось і посадили. Я не зазіхаю на їхню владу. Я зазіхаю на їхній добробут. Адже золото й коштовне каміння купує не народ, а заможні люди з влади, торгівлі, промисловості. Вони, назвавшись державою, хочуть самі регулювати рух коштовностей, а тут знайшовся якийсь Хаїм Беркович і плутається у них під ногами. Прибрати його з дороги! І мені дають 5 років. Ви ж зазіхаєте на їхню владу, тому вам дали 15 років.
— Ви розумієте владу в суб’єктивному сенсі як таку, що належить окремим іншим людям, у яких я хотів її вирвати, щоб узяти її собі. Це не так. У такому сенсі я до влади не прагнув. Я бачив принизливе становище України в Союзі. Це несправедливо. Я хотів виправити цю несправедливість. Я хочу міняти весь державний і суспільний лад задля добра одиниці. Ви не хочете міняти несправедливий лад. Ви пристосовуєтеся до нього задля особистих інтересів. Це називається егоїзмом.
— Шановний Лук’яненко, — патетично виголосив він, — ви гадаєте, що дошкулили й образили мене. Зовсім ні. Просто ви показали, що піддалися навіюванню і, як і всі вуличні хробаки, сприймаєте словесну мішуру, вигадану розумними людьми. А розумні люди — це переважно наші люди — за суть справи, замість того, щоб розуміти їхнє маскувальне призначення: розумніші це вигадали для навіювання трудящим масам. Мета цілком прагматична: обрані, щоб уникнути неприємної фізичної праці і організувати собі добре життя за рахунок трудящих, придумали слово егоїзм і прищепили його їм. Хай думають, що дбати про себе — це погано, аморально. З такою свідомістю вони безболісно передають частину своєї праці різним обраним — справжнім егоїстам.
— Так може думати людина, для якої ця земля і її люди не є дорога і мила батьківщина, а місце тимчасового проживання.
— Ви ідеаліст. Подивіться на себе. Ваш костюм… ну так собі, середній, рублів за вісімдесят-сто. А погляньте на костюм Аксельрода — це ж шик і верх досягнень текстильної промисловости світу! Чоловік умів організувати своє життя. Знаєте їхню справу?
— Ні. Лише дещо можу здогадуватися з реплік наглядачів.
— Аксельрод — керівник крупного підпільного підприємства. Їх арештували, аж 18 осіб! Сам він з Чернівців. П’ять головних керівників діяли у Львові, Чернівцях, Одесі. Мали зв’язки з Кримом, Москвою, Кавказом. Їхні підприємства випускали продукції на мільйони рублів. Він використовував літак вільніше, ніж ви автобус. Захотів у Крим на пляж, сів у літак і полетів. Покупався, позагоряв, і назавтра сів у літак і примчав до Львова. Захотів на закриту виставу до Московського театру, де, знаєте, голі дівчата танцюють, сів у літак, прилетів до Москви, побув вечір і побавився ніч з дівчатами, потім відіспався й назавтра літаком перелетів до Чернівців. Ви жили коли-небудь так, щоб могли витягати з кишені грошей стільки, скільки хочеться? Не жили. Тож ви й не знаєте смаку життя!
— Як ви думаєте, скільки років йому доведеться сидіти за таке розкішно-розпусне життя? — цікавлюся.
— Стаття Кримінального кодексу передбачає кару до страти, але він відкупиться. Якщо не повністю звільнять, а дадуть строк, то потім перегляд за переглядом справи буде зменшувати строк, заки зійде нанівець, — зі знанням справи сказав Хаїм Беркович.
— А якщо розстріляють?
— Так він же жив! Його життя впродовж п’яти-семи років— це таке багате життя! Воно наповнене для нього владою, авторитетом, величезними грішми й можливостями. Воно таке яскраве й чудове, що кращого вже й уява не може створити. Воно більше варте від шістдесятирічного порпання в брудній землі чи нудного стукання рахівницею в звичайній заводській бідній конторі.
— Це було б здорово, по-орлиному, коли б за цим не стояв егоїзм, який за критичних ситуацій людей роз’єднує.
Хаїм Беркович нічого не відповів на це. Я встав і пішов до дверей, відтак повернувся і покрокував у бік Хаїмового ліжка. За пару метрів до нього розвернувся і знову рушив до дверей. Рухаючись маятником туди-сюди, дивився у підлогу і все думав і думав про розмову з цим новим співкамерником. Чого в ньому більше: єврейського егоїзму? емігрантської зневаги до тубільного населення? цинізму? Зрештою, — просто правди?
Кілька днів поспіль мене виводили до окремої камери
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.