Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Заберіть вашого агента! Я не пущу його до камери і сидіти разом з ним не буду!
Зельман зупинився, розгублений:
— Що, що ви кажете? Я не агент!
— Геть! Геть звідси! Ідіть геть! Досить дурити!
Наглядач став на його захист:
— Лук’яненко, він же чемно поводиться в камері…
— Сексоти вміють бути чемними до пори до часу.
Підійшов черговий офіцер:
— Сьогодні п’ятниця, все начальство вже пішло і буде тепер тільки в понеділок. Я не маю права переводити з камери в камеру. Побудьте разом до понеділка.
— Ви обіцяєте, що в понеділок нас розведете, чи мені треба буде підняти стукіт черевиками в двері на всю тюрму?
— Обіцяю, що вас у понеділок розведуть.
— Добре. І я відступив у глибину камери й дав зайти Зельма-нові.
Двері камери зачинили, і ми залишилися вдвох.
— Звідки ви взяли, що я агент? — запитав Зельман.
— Ви сказали, що вже відбули один термін ув’язнення, а в камері поводитеся так, як поводяться люди, які ніколи в ній не сиділи. Ви ж не знаєте, як підійти до катаринки, мучилися цілий день, а не підійшли. Це ж зразу видно!
— Мені просто було соромно перед вами, ученою й культурною людиною, — похнюпився Зельман.
— Побачимо. Розберемося в зоні.
— Шкода, що ви так.
— Нічого шкодувати. Час покаже.
Зельман не відповів, і ми мовчки просиділи до кінця дня, суботу, неділю й першу половину понеділка. Потім Зельмана забрали і я залишився сам.
“Цікаво, — подумав, — він справді чесна людина чи таки сексот? Навіть якщо чесна людина, то й у такому разі добре, що вигнав, — заспокоїв себе, — не будуть мучити сумніви.”
Два постулати Хаїма Берковича
(Аксельрод і Беркович)
За тиждень мене перевели до великої довгої камери. У камері стояло два ліжка одне попри одне вздовж стіни і третє — навпроти, перпендикулярно до них. Воно було порожнє. Біля ліжка — довгий дерев’яний стіл. За столом сидів високий гладкий чоловік років 45–50 явно єврейської національности. Його костюм, черевики, сорочка, плащ були найкращої якости.
— Добридень! — привітався я.
— Здравствуйте! — відповів пожилець, зиркнувши на мене, й відразу ж повернувся до своєї книжки.
— Моє прізвище Лук’яненко, — почав я. — Сидів у 32-й камері. Мене вже судили. Нас судили сімох чоловіків за український націоналізм. Понад два місяці ми чекали на касаційний розгляд справи у Верховному Суді України. Нещодавно повідомили рішення і тепер, мабуть, скоро спрямують до концтабору. А як ваше прізвище?
— Аксельрод, — сухо відповів той.
— Вас іще не судили?
— Ще не судили. Які питання ще вас цікавлять? — не дивлячись на мене, буркнув Аксельрод.
— Ах, он ви як?! Тож скажу: не почуєте від мене жодного запитання щодо вашої справи. Я не з тих, хто лізе в душу. І загалом я прийшов не до вас, а в камеру. І не сам прийшов, а мене привели. Коли б не привели, я б і не бачив вас.
Переночували мовчки. Назавтра під час вранішньої перевірки новою зміною чергових я звернувся до офіцера:
— Громадянине капітане, мене вже засудили. Засудженим дозволено читати газети. Тут у камері людина під слідством. Їй не дозволено газети. Прошу розв’язати цю суперечність і надати мені газети.
— Я доповім начальнику слідчої тюрми, — пообіцяв капітан.
Аксельрод не заявляв ніяких клопотань. Після 10 години ранку його забрали до слідчого, а незабаром і мене викликали до начальника тюрми. Я повторив йому своє клопотання.
— Слухайте, Лук’яненко, ми не можемо давати вам до камери газети, бо це не дозволено, — сказав начальник тюрми.
— Але ви і не можете позбавити мене права читати газети, бо таке право дає засудженому закон.
— Закон необхідно виконувати, але щоб не на шкоду інтересам держави.
— Я вже півроку не читав газет, дуже відстав від подій, мені хочеться надолужити пропущене і того наполягаю забезпечити мене газетами.
— Гаразд, засуджений Лук’яненко, ми задовольнимо ваше клопотання: вас виводитимуть до іншої камери і приноситимуть туди підшивку газет. Яку вам принести: “Известия”, “Советскую Украину”, “Правду”?”
— А українською мовою тюрма не передплачує газет?
— Ні, не передплачує. Знаєте, у нас більше читають російською.
— У вас не тільки читають, у вас і думають по-російському. І служать не Україні, а Москві.
— Ви закінчили Московський університет, жили півтора десятки років у російському середовищі і російську мову знаєте не згірш за самих росіян, а тут за весь період слідства не вимовили по-російськи жодного речення. Це дуже яскравий показник глибини ваших національних переконань. Знаєте, я гадаю, що радянська влада зробила помилку, що скасувала вам смертну кару, — роздратовано прошипів начальник тюрми.
— Дякую за відвертість. Ви, ясна річ, знаєте, що в історії, зрештою, перемагає справедливість. Вона не на вашому боці. То ж накажіть, щоб мені дали підшивку “Известий”.
Мене відвели до камери. Аксельрод лежав боком у дорогому костюмі, обкутавшись своїм дорогим плащем. Він не спав. На звуки висунув голову з-під плаща, глянув і знову сховався у плащ.
Минуло кілька днів. Мене виводили до окремої камери, давали підшивку газет і замикали до обіду. Кілька разів виводили після обіду — до вечері.
Згодом до камери посадили третього. Він просив називати його Хаїмом Берковичем. Був балакучий. Розпитував про мою справу і ще охочіше розповідав про себе. Що з його розповідей було правдою, бозна. Казав, що сидить у Дрогобицькому кримінальному таборі за коштовний камінь. Розповідав про операції з золотом і коштовним камінням, про знайомих у цій справі євреїв з Харкова, Одеси, Дніпропетровська. Це було страшенно далеке від мене і мене зовсім не цікавило. А ось філософія його мене вразила. Вразила своїм змістом, своєю відвертою прямотою. Суть її ось у чому.
Перший постулат
Абсолютна більшість людей, що ходять поряд вулицями, — цілковиті дурні. Вони не знають, що таке життя. Вони шукають у житті справедливости, гуманного ставлення до інших і тому подібних химер. Вони сліпі й не бачать основної цінности, що існує на землі — золота і коштовного каміння. Оці предмети вирішують усе. З їхньою допомогою можна здобути владу (вплив на людей), матеріяльний достаток (незалежність) і насолоду, завдяки доступності найвродливіших дівчат.
Другий постулат
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко», після закриття браузера.
