Читати книгу - "Малюк на мільйон, Тая Смоленська, Ая Кучер"

Чую, як зовні ляскають дверцята автомобіля, і розумію, що з хвилини на хвилину сюди увійде Дамір. Тож поспішаю на другий поверх. Туди, де лише кілька місяців тому одна з кімнат служила мені в’язницею.

Відчиняю двері й дивуюся. Спочатку вирішую, що помилилася й увійшла не в ту кімнату, але озирнувшись на всі боки в коридорі, переконуюсь, що все правильно. Просто Алієв змінив у ній меблі. Ліжко інше, робочий стіл, тумбочка й навіть шафа. Тільки колір стін та світильники ті самі. Він у такий спосіб намагався стерти все, що пов’язувало мене із цим будинком? Адже на першому поверсі нічого не змінилося, жоден предмет меблів.

— Речі, які ти не забрала, досі в шафі, — здригаюся від голосу чоловіка, що лунає в мене за спиною. Обертаюся й зустрічаюся поглядом з усе ще моїм чоловіком.

— Що сталося зі старим ліжком? — питаю.

— Зламалося, — коротка відповідь дає зрозуміти, що розмовляти зі мною він не збирається. Ставить посеред кімнати валізу, йде до виходу, але раптом зупиняється і знову повертається до мене.

— У твого батька було багато боргів, кредитори обклали його з усіх боків. Будинок закладено. У мене поки що немає точних даних, але з того, що мені відомо — швидше за все, будинок доведеться продати, як і частину вашого майна. Після погашення всіх боргів залишиться не так багато. Я обговорював це сьогодні за вечерею, на яку ти не з’явилася, з твоєю сестрою та її матір’ю.

— Це мене ніяк не стосується, — злюся, але й водночас не можу повірити, що батько і справді був на межі банкрутства.

Шлюб із Даміром, на якому так наполягав батько, був зумовлений, зокрема, і фінансовими проблемами. Батько віддає землю, Алієв — виплачує компенсацію. Але я була впевнена, що в тата все знову добре. Він не розібрався з боргами?

А як же дорогі прикраси та одяг для Евеліни? Відпочинок за кордоном? Вони останні місяці ні в чому собі не відмовляли, наскільки можна судити з фотографій із соцмереж.

— Через пів року, коли ви троє вступите в право спадкування, — продовжує Дамір, не помічаючи моєї розгубленості. — Я допоможу розрахуватися з боргами й решту грошей вкладу в якусь справу, щоб це приносило хоч якийсь прибуток. Про старе життя доведеться забути. Тепер твоє навчання і життя оплачуватиму я.

— Ти це кажеш, щоб нагадати, в чиїх руках моє життя?

— Що б я не робив, Еліно, ти перекручуєш це й робиш із мене монстра, яким я не є, — випльовує він злісно. — Я всього лише хотів сказати, що тобі нема про що турбуватися. Поки ми одружені, ти ні в чому не відчуватимеш потреби. Тому думай головою про те, яке майбутнє тобі світить у разі нашого розлучення. Про твою сестру й мачуху я теж дбаю виключно тому, що вони частина твоєї родини.

— Якби ти знав мене краще, то зрозумів би, що мені начхати на них. Я ніколи не була частиною їхньої родини, а вони — моєї. Мені все одно, що в них там відбувається. На добраніч, Даміре. Сподіваюся, цього разу мені не доведеться тікати із цього будинку, щоб продовжити навчання за кордоном, а не вмирати тут від нудьги, гадаючи, повернеться цієї ночі мій чоловік додому або вирушить до своєї коханки.

Дамір обдаровує мене таким поглядом, що тіло проймає холодним тремтінням. Грюкає дверима моєї кімнати, відгороджуючи мене від його світу. Я падаю на ліжко і відчуваю, як з очей бризкають непрохані сльози. Зачепив таки. Досі одним словом і поглядом може викликати всередині мене цілу бурю емоцій. Не хочу визнавати, але, здається, він мені не байдужий. Виштовхнути це хворе кохання зі свого серця набагато складніше, ніж я думала.

Але я повинна з усім впоратися. І поїхати з міста до того моменту, як живіт стане надто великим, щоб його можна було сховати.