Читати книгу - "Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн"

На кілька хвилин у їдальні знову повисла тиша. Мені хотілося дізнатися чому хлопчик не присутній за столом, але спитати про це я так і не наважилася.

- А де ви вчилися, Гвенето? - поцікавився Валдор. Він ніби й не слухав промову господині будинку. Розглядав мене з неприхованою цікавістю.

- В ліцеї Святої Тасинії, - відповіла рівним голосом. Краєм ока відзначила, як здивовано підняв голову Ілліор. Спочатку глянув на мене, а потім повернувся до Загіра, ніби питав: «Чи ти впевнений щодо неї?».

- У провінції Тодда? - діловито уточнив містер Валенті. Здається, він навіть не здивувався, побачивши перед собою дівчину, що належить до однієї з найстаріших і найрадикальніших сект Арноли.

- Так, там, - підтвердила його здогад.

Поселення тасинян були в кількох місцях країни, але в Тодді, звідки я родом, шанувальників Святої було найбільше.

- Я бував там одного разу, - мрійливо видихнув Валдор. Підпер підборіддя рукою і посміхнувся своїм спогадам, дивлячись на дощ за вікном: - Мені вдалося побувати у палаці, що отримав назву «фортеця тисячі дверей». Ви знаєте про нього?

- Знаю, - чемно вигинаю куточки губ вгору, але внутрішньо здригаюся, варто згадати урвище над морем, на якому стоїть ця пам'ятка архітектури. Та й усередині нього атмосфера цілком відповідна для привидів та проклять. Хоч палац постійно обстежували на предмет забороненого чаклунства, але кожне його відвідування викликало в мене панічні атаки. - У палаці тисячі дверей за переказами зупинялася Тасинія, настільки він давній. Тому ця споруда входить у маршрут щорічного паломництва. До того, як я залишила релігійну групу, я бувала там щороку.

- О, це неймовірно! - у погляді Валдора з'явився якийсь напівбожевільний блиск. Хоча і раніше його вигляд не вселяв мені довіри. Втім, можливо, я ставлюся до нього занадто упереджено. - Мені було так цікаво дослідити всі таємні кімнати того місця! Уявляєте, містере ат Янрі, магістри не можуть дійти остаточного рішення скільки ж у тому палаці таємних ходів, залів, катакомб та іншого. Захисні заклинання вшиті так глибоко в камінь, що не пропускають жодного пошукового плетіння.

- У той час була така мода і необхідність, - взявши пальцями келих, Ілліор похитав його в повітрі над столом, а сам при цьому розглядав стелю їдальні: - Цей палац теж дуже старий. І я знаю, що у подібних місцях завжди будували кілька таємних кімнат. Розраховував знайти хоч одну, але, на жаль нічого.

- Ви дивилися магією? - миттю зацікавився Валдор, схилившись над столом.

- Дивилися, але проблема та сама, - зітхнув Ілліор з виглядом творця, що розчарувався в житті: - Захист на рівні фундаменту і глибоко в камені. Будували тоді на совість. Все ж потрібно було тримати захист на випадок війни. Це зараз ми розслабилися, будуємо собі красиві міста з низькими парканчиками та картонними стінами. А раніше зналися на обороні. Цей гігант швидше звернеться на попіл, ніж відкриє свої секрети. Довелося вимірювати вручну. Ширину, довжину і порівнювати. Нічого нема.

– А під землею?

- Там усе оглянули ще до того, як держава продала маєток уперше. Після них тут не залишилося ні скарбів, ні артефактів, навіть жодного прокляття.

- Якщо тобі так потрібні прокляття, то звернися до Дорайна, - пирхнув Загір, який до цього в розмові майже не брав участі. Він переглянувся з другом і додав: - Це він у нас фахівець з вибору особливо небезпечних установ.

- З ним мені не тягатися, - реготнув Ілліор з незрозумілого мені жарту. - До речі, як там успіхи в Елері? Востаннє, коли бачив її, вона була сама не своя через втрату свого звірка.

- Вже в нормі, - Загір не став вдаватися до подробиць і обмежився парою загальних фраз: - Звикає поєднувати материнство та роботу. Вона турбувалася про Локайна.

- Вона часто пише мені, - зітхнула Серапіна, відкладаючи прилади. Їжа на її тарілці залишилася практично недоторканою. - Знаю, що Елері хвалять найкращі лікарі Ізаріди за її методи роботи з енергією та дітьми, але навіть вона сказала, що мій син здоровий, - жінка похитала головою, дивлячись у порожнечу перед собою, але несподівано підняла погляд на мене: - Ви чули про неї, місіс Лурі?

- Ні, не доводилося, - відповіла, намагаючись згадати що знаю про якихось відомих жінок лікарів Ізаріди.

- Елері дружина Дорайна ат Рогада, - ввічливо підказав Загір. Я здивовано скосила на нього очі, але мою увагу знову привернула Серапіна:

– Я досі під враженням від її історії. Вже кілька років минуло, а я ніяк не можу зрозуміти, що вона два роки жила під замком з садистом, який знущався над нею. Добре, що бідолашній вдалося втекти від чоловіка і потрапити під захист Дорайна. Все ж таки життя буває таким жорстоким. Як уявлю, що мій чоловік у якийсь момент може перетворитися на тирана...

Серапіна повернулася до Ілліора і подивилася на нього настороженим поглядом. Демон ледь не подавився водою й обурено вирячився у відповідь:

- Люба, ти була в трійці найкращих з усіх бойових дисциплін на потоці, а я навіть у двадцятку не увійшов. Ти правда вважаєш, що боятися варті тобі?

Загір, Валдор і Серапіна розсміялися від такої заяви. Навіть я видавила з себе посмішку, але водночас міркувала про те, що почула. Дружина Дорайна до нього вже була одружена? А потім втекла від чоловіка через домашнє насильство? Хм, чи не її я нагадала Загіру вчора на співбесіді? Що ж, якщо так, його можна зрозуміти. Возитися з ще однією дружиною, що втекла від колишнього, мало хто захоче.

За вікном блискавка осяяла мальовничу природу, а за нею гучно загуркотів грім.

- Взагалі-то я дуже ніжна і вразлива натура, - заявила Серапіна, показуючи в посмішці акуратні ікла. Її очі при погляді на чоловіка хитро променіли відблисками далеких зірок.

- Іноді мені здається, люба, - так само іронічно відповів Ілліор. - Що я купив цей будинок, щоб бути впевненим, що камінь витримає твій характер, і мені не доведеться багаторазово робити ремонт.