Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"

- Дозвольте з вами станцювати - я спочатку подивилася на руку, потім підняла очі на його усмішку, тоді на очі. Які ж вони гарні.

- Чому б і ні. - я відразу поклала свою долоню в його, другу йому на плече. Свою він ніжно поклав мені на талію, від його дотиків було дуже приємно.

- Чому не хотіли йти? - невимушено запитав чоловік.

- Не дуже люблю такі заходи. Велике скупчення людей. - пожала плечима я. Він трохи сильніше стиснув мою долоню. Я весь цей час, всіма силами намагалася запобігати зорового контакту. Мені було дуже комфортно в компанії цього чоловіка, і це мене лякало.

- Ви дуже красива. - я відразу поглянула йому в очі. Він був спокійний.

- Дякую - трохи засоромившись відповіла. Ні, з самооцінкою в мене все чудово, я люблю себе. Але отримувати компліменти саме від цього чоловіка, мені було мега приємно. Але потім я згадала про Олену.

- А Олена, що не прийшла? - мій настрій відразу змінився в негативну сторону.

- Не знаю, до чого вона тут? - чоловік або й справді не розумів, або добре грав.

- Ну ви їй явно подобаєтесь. - я старалася ніяк не показувати зміни свого настрою.

- В мене в офісі діє заборона. - все тим же спокійним тоном промовив. І де ти береш такі нерви?

- Цікаве правило. Навмисно таке створили? 

- До чого ви клоните?

-Ні до чого, просто запитання. - звісно, що просто запитання. І коли музика вже почала закінчуватися.

- Не навмисно, просто так легше працювати - сказав, відпустив, розвернувся та пішов. 

- Ти шо з босом танцювала? - до мене підбігла Маша.

-А? що? а, так. - я все ще була в ступор, але бистро відійшла. - хто він?

-хто? а, той? - вона махнула головою в сторону чоловіка, з яким щойно танцювала. - Якись бізнесмен, теж приїхав сюди з своєю фірмою.

- Цікаво, і скільки йому? - продовжувала допитуватися я.

- 30 - сказала та і глибоко зітхнула.

- А тобі?

- 22

-Нууу, не така вже і велика різниця. - якщо не рахувати 8 років, то взагалі супер.

- А тобі?

- Теж.

- Він мені сподобався - казала Маша, все ще дивлячись на того чоловіка, такими очима..

- Справді? тоді в чому проблема? познайомся. - відразу запропонувала я дівчині. Невже я побачу як створюється сім'я? - він тут на довго?

- Два місяці. - вона дивилася на мене, очима повними надії. Ніби й справді хотіла це зробити, але не наважувалася.. до моїх слів.

- Давно приїхав?

- Тиждень назад.

- Чудово. Як його звати?

- Марат. 

- Гарне ім'я. - Мирослав краще. Так, щось не то.

- Так в тому і справа. Катю, він мені шалено подобається. - вона дивилася на мене благаючи очима, кажучи, щоб я щось придумал.

- Ну в нас ще є час. Зможемо щось придумати.

- Дякую тобі, ти найкраща. - вона швидко мене обійняла.

- Я ще нічого не зробили - сміючись сказала я.

- Все одно - а далі пішов допит. - ти танцювала з Мирославом Антоновичом

- Оййй, не починай. - відразу зрозуміло, що починається щось не чисте.

- Про що ви говорили? - хижо усміхаючись, сказала та.

- Та ні про що такого. Спитав чому я не хотіла сюди іти, тай все.

- Та нуу, пісня була довша, це не може бути все. - не заспокоюючись розпитувала Маша.

- Машо я тобі більше нічого казати не буду.

- Ну, чомууу? - у відповідь я тільки засміялася.

- Секрет. 

- Ти що в нього закохалася?

- Що? ні, не вигадуй дурниць.

- Тааак, в тебе все на лиці написано.

- Що написано? - ззаду до нас підкралася Олена.

- Не твоє діло, Олено, іди куди йшла. - відразу програла її Маша.

- Ой, не дуже то й потрібно.