Читати книгу - "Гвендолін, Олеся Лис"

Розділ 8

До вечора небо затягується хмарами, починає мрячити дрібний дощик, а вітер заходиться нещадно тріпати вітрило. І його доводиться скрутити, а чоловікам сісти на весла. Мене невимовно дивує, що ярл і сам не гидує подібною роботою і гребе нарівні з іншими воїнами. Втомленого Ове біля керма змінює Егілл. Він хоч і молодий, але видно, що старий воїн довіряє його вмінням.

Я, натягнувши капюшон, похмуро спостерігаю за стихією, що розгнівалася. Поки не зрозуміло для мене добре це чи погано. Поруч трясеться від холоду Ульріх, такий вже наскрізь промок, втім, як і я. А вікінгам все дарма. Вони навіть і не думають натягувати на голе тіло сорочки і залишаються в одних тільки шкіряних штанях, завбачливо сховавши свій одяг в скриню. Відьма Йорун сидить в невеликому курені і тихо посміюється. Лише у неї однієї є укриття від негоди. Видно, що ці грізні варвари шанують і бережуть стару.

Коли стає зрозуміло, що негода і не думає вщухати, а плисти далі стає небезпечно, кораблі пристають до берега. І вже на суші я дізнаюся, що Джед примудрився звалитися за борт, і нещасного ледве врятували. Тепер хлопець нагадує худе мокре курча, що раз по раз хлюпає носом.

Стерегти бранців знову доводиться Егіллу, який, звичайно ж, не забуває нас зв'язати. А поки інші витягують дракари на берег і облаштовують нічліг, ми сидимо під пишною розлогою кроною якогось дерева і тулимося один до одного в пошуках тепла. Особливо важко доводиться Джеду. Він промок більше за інших, і тепер його колотить, наче в лихоманці. Боюся, він легко може підхопити серйозне захворювання після купання в крижаній воді, якщо хлопця найближчим часом не обігріти.

– Егілле! - тихенько кличу нашого пильного вартового. – Гей, Егілле!

Чоловік стоїть до нас спиною і напружено спостерігає за своїми товаришами. На мій поклик він навіть вухом не веде. Я знову гукаю його, тепер уже голосніше, але це, як і минулого разу, не дає результату.

Втрачаючи терпіння, повертаюся до Ульріха і мовою вікінгів зумисне голосно цікавлюся у сторопілого ченця.

- Брате Ульріху, скажи, як варвари можуть бути хорошими воїнами, якщо глухі, як жаби?

Щелепа нещасного, до гикавки переляканого чоловіка з дзвоном падає на землю. А мене різко зводить на ноги оскаженілий воїн.

- Повтори, що ти сказав? - шипить він крізь зуби.

- Я кажу, - невинно кліпаю очима. - Брат Джед звалився за борт, обігріти б його, а то може вмерти від грудної жаби. Чи, я, десь помилився в словах? Я не дуже добре знаю вашу мову.

Егілл різко розтискає руки, і я, не втримавшись, плюхаюся знову на землю, а він махає комусь рукою. До нас відразу ж підходить один з вікінгів з команди Гуннара, і, вислухавши Егілла, кудись веде переляканого Джека. Я щиро сподіваюся, що лікувати. Дуже вже педантично стежать за нами наші завойовники. Взяти хоча б наприклад те, скільки з моєю травмою возилися.

Після того, як чоловіки споруджують кілька навісів і розпалюють під ними вогонь, нас теж підводять погрітися і повечеряти.

Я простягаю змерзлі посинілі долоні до багаття і з тугою згадую домашнє вогнище. Навіть думати боляче, що зараз коїться з моїми бідними батьками. Тато цього так не залишить, буде землю рити в пошуках мене. Проте чудово розумію, що варто нам залишити територію Ері, і я стану недосяжною для пошуків. Єдине, що втішає - рідні точно знатимуть, що я жива. А як інакше, якщо у тебе батько найкращий в Королівстві некромант?

До ночі дощ припиняється, але повітря все одно залишається сирим і вогким. Ми дрімаємо напівсидячи біля самого вогню, шукаючи тепло як в ньому, так і один в одному. Джеда, наскільки я розумію з розмов, забирає до себе Йорун, як напередодні мене. У неї в наметі навіть невелика жаровня є, так, що хлопцеві там точно тепло й безпечно. Чомусь я впевнена на всі сто відсотків, що відьма подбає про нещасного плавця.

Ранок не приносить нічого втішного. Погода залишається похмурою і вітряною, тіло ломить від незручного положення під час сну, а на сніданок ми отримуємо по маленькій рибинці, якою наїстися було б важко навіть дитині. Але найбільше мене засмучує те, що виявляється я абсолютно неправильно порахувала швидкість дракарів, і до моря ми вийдемо вже через два дні. Тобто, за великим рахунком, цієї ночі буде єдина і остання можливість втекти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно