Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Не можна залишати іменинницю без подарунка, – Леон взяв келих, а інший подав мені. – За тебе!
Ми підняли келихи, і легкий дзвін кришталю пролунав в повітрі. Я зробила кілька ковтків. Шампанське швидко задурманило голову, додало безтурботності і надзвичайною впевненості.
Леонід нахилився до мене і прошепотів:
– З днем народження, Діана! – ледь торкнувшись, він залишив легкий поцілунок на моїй щоці.
Серце шалено калатало. Мені хотілося впитися губами в його губи. Обійняти обома руками, притулитися до його мужньої грудей. Але в голові кричала думка: Ти не знаєш його! Що ти робиш?!
– Дякую, – мені необхідно попрощатися з ним. Інакше я не зможу зупинитися і сама поцілую цього спокусливого незнайомця. – Мені вже час...
Насилу вимовила ці слова.
Я просто не знала, як себе вести поряд з ним. Якщо я залишуся, то піддамся інстинктам, своєму жіночому єству. Жоден чоловік ще ніколи не хвилював мене так сильно, як Леонід.
Знявши піджак з плечей, віддала його своєму новому знайомому. Наші пальці стикнулися, а мене наче струмом вдарило. Мурашки виступили на шкірі. Ох! Цей брутальний брюнет розбурхує в мені бажання відчувати його дотики.
Я дивилася на нього – такого елегантного, мужнього, сексуального. Бажання залишитися з Леонідом горіло в мені вогнем. А розум волав, що треба швидше тікати!
– Ти точно не можеш залишитися?
Я не хотіла прощатися з ним, не хотіла йти звідси. Але думка про те, що батьки можуть побачити мене з чоловіком, набагато старшим, ніж я, не давала спокою. Моє подальше перебування тут може привести до конфлікту.
– Вибач, але мої гості зачекалися мене.
От я брехло! Хіба мені зараз до гостей?
– Було приємно познайомитися. Всього найкращого!
– Мені теж. Ще раз вітаю.
Я попрямувала до виходу.
В кулаку міцно стискала подарунок. Обернувшись, я ще раз подивилася на Леоніда. Він стояв, упершись плечем на дерев'яну балку. Його руки були схрещені на грудях, в одній він тримав келих. Він підняв його вгору, салютувавши мені. Чомусь я сприйняла цей жест, як прощання.
Чорт! Який же він привабливий!
Я повернулася за столик, де шум і веселощі не вщухали. Ніхто не звернув уваги на мою відсутність. Всі звикли, що я не перебуваю довго на застіллях. Тому моя тимчасова відсутність нікого не збентежила.
На душі бушував ураган. В голові носилися тисячі думок. Не хочу сидіти тут і робити вигляд, що мені весело. Мене шалено тягне до Леоніда. Хочу повернутися на терасу і бути з ним.
– Доню, щось трапилося? – мамин голос перервав потік моїх думок.
– Ні, я просто втомилася. Поїду додому.
– Діана, сьогодні ж твоє свято! – обурилася мама.
– Надя, ти ж знаєш, що їй ці посиденьки не подобається, – тато встав і підійшов до мене. – Пішли, викличу тобі таксі.
Приїхавши додому, я поспішно прийняла душ і забралася в ліжко.
Лежачи в темряві, подумки прокручувала події сьогоднішнього вечора.
Я злилася. На свою сором'язливість, яка позбавила мене жаданого поцілунку. На те, що втекла від Леона, хоча насправді хотіла залишитися. На те, що могла поспілкуватися з ним, а натомість переживала через дрібниці, які на той момент не коштували ні найменшої уваги.
Варто було мені закрити очі, як його образ одразу з'являвся в моїй голові. Звабливого і одночасно брутального брюнета, з чарівною усмішкою і спокусливими губами.
Цей чоловік викликав в мені незрозумілі досі почуття. Невідомі раніше емоції. Зовсім несхожі на ті, що я відчувала до Макса. Щось всередині переверталося, стискалося, внизу живота пульсувало. Серце прискорювало ритм, при згадці м'якого голосу Леоніда, його лагідного поцілунку. Вперше я хотіла відчути чоловічу ласку своїм незайманим тілом.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.