Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

Карлик почав розглядати траву. Вона справді була пахуча. Стебло і листя її були якогось грубо зеленого кольору, а сама квітка була вогняно-червона, з жовтою оборкою.

- Слава Богу! - крикнув він нарешті.- Але яке чудо. Знаєш, мені здається, що це та травка, яка і мене обернула із білки в карлика. Чи не зробити нам ще пробу?

- Ні, ні, почекай,- озвалась гуска.- Нам треба нарвати цілу жменю цієї трави, потім вернутися в кімнату, зібрати всі гроші, все майно і потім вже пробувати силу «чих-трави».

Карлик послухав. Він зробив все, що порадила йому гуска. Позбирав усі гроші (їх набралося червінців п’ятдесят-шістдесят), зав’язав їх у хусточку і почав нюхати траву, приказуючи по кілька разів: «Божа воля - зняти з мене цю страшну вагу».

І враз він почув, що скрізь по його тілу щось потяглося, захрустіло, голова піднялась і витяглась із плечей. Він глянув на свій ніс. Ніс все коротшав і коротшав, груди і спина вирівнювалися, ноги довшали.

- Який ти високий та вродливий,- весело закричала гуска.- Ніби ти ніколи й не був довгоносим та горбатим карликом!..

Яків стояв щасливий... Потім став на коліна і почав молитися. Одначе, який він радий не був і як не хотілося йому швидше побігти до матері, він не забув про сумне становище принцеси Мімі і хотів допомогти їй у тяжкім горі.

- Без тебе, гусонько, я ніколи не знайшов би цієї трави і назавжди остався б карликом-калікою. Навіть умер би під сокирою ката не пізніше як завтра. Я мушу віддячити тобі. Раніше ніж поїхати додому, я одвезу тебе до твого батька. Він досвідчений ворожбит і, напевно, зуміє зняти з тебе страшні чари.

Мімі аж заплакала з радості і, звичайно, охоче згодилася з карликом, а карлик взяв її на руки, вийшов із герцогського палацу і пішов прямо до морського берега в країну принцеси. Нічого й говорити, що ніхто із вартових не міг вгадати у вродливому парубкові герцогського кухаря-карлика.

Дійшли вони без всяких неприємних пригод.

Батько-ворожбит, як і сподівався Яків, легко зняв чари зі своєї дочки і щедро обдарував парубка. Коли ж Яків вернувся додому, батьки його несказанно зраділи, пізнавши сина, якого вже ніколи не сподівалися бачити. На Яковині гроші вони незабаром купили досить добру крамничку і стали жити в достатку та щасті.

У палаці ж герцога через деякий час кинулись шукати карлика, але, звичайно, карлик був уже далеко. Герцог так розлютувався, що Ніс не знайшов трави, що хотів його негайно ж покарати на смерть, а гість герцога запевняв, що сам герцог допомагав утекти карликові, щоб не втратити такого гарного кухаря, і докоряв, що герцог не додержав свого слова. Герцог образився. Між ними швидко розгорілася війна під назвою «Війна із-за травички» через те, що на святі згоди кухар колишнього гостя подав дійсно справжній сюзренський паштет, який навіть сам герцог їв з великою охотою.

В часи царювання Гарун аль-Рашіда жив собі в Бальсорі Бенезар. Не занадто він був багатий, але, у всякім разі, ставало у його на те, щоб жити собі спокійно і в достатку, не турбуючись за завтрашній день. Навіть коли у його народився син, він жив так, як і поперед. «Чи варт,- говорив Бенезар своїм сусідам,- на старості літ почати торгувати або баришничати тільки для того, щоб залишити своєму синові на тисячу золотих більше, коли пощастить, або на тисячу менше, коли піде діло не так як слід. Де їсть двоє, там і третій наїсться, кажуть люде. Аби він вийшов у люде, а жебрати не буде». Так говорив Бенезар і додержав цього слова.

Правда, він не привчав сина до якого-небудь діла, зате багато з ним читав різних мудрих книжок і вивчив його так ловко володіти зброєю, що незабаром Саїд зробився першим борцем на весь Бальсор. Їздити ж верхи і плавати він умів навдивовижу, і в цьому з ним ніхто не міг порівнятись.

Коли Саїду минуло вісімнадцять, Бенезар послав його до Мекки, щоб поклонитися труні пророка, як це заведено у мусульманів.

Перед від’їздом він ще раз покликав до себе Саїда, довго, ласкаво розмовляв з ним, радив як жити з людьми і, виряджаючи в дорогу, сказав:

- Ось іще остання порада, мій сину Саїде. Ти добре знаєш сам, що я стою вище і не звертаю ніякої уваги на ті нісенітниці, на ті байки, які розказують іноді люде.

Нічого говорити, я часом з охотою слухаю різні казки про чарівників та чарівниць, бо якось непомітно за казками плине час, але далекий від того, щоб вірити всяким побрехенькам. І ці всі духи, всі ці сили не могли і не можуть впливати ні на людей, ні на їх діяльність. Зате твоя мати так вірила в них, як у Коран. Колись вона примусила мене забожитися, що я нікому не скажу її тайни, крім своєї дитини, і сказала, що вона з самого дитинства має таємне знайомство з феєю. Тоді, звичайно, я лише розсміявся, але мушу, Саїде, тобі зізнатися, що в день твого народження було дещо таке, що до краю мене здивувало. Цілий день ішов дощ, гримів грім, і було так темно, що без свічки не міг прочитати навіть двох слів. Коли я розчинив двері, щоб уперше вгледіти тебе, небо над Бальсором стало нагло ясно-блакитним і пахощі троянд, гвоздик і гіацинтів, що неслися з твоєї кімнати, ударили мені в голову. Мати взяла тебе на руки і показала на срібний свисток, що висів у тебе на шиї на тонкім, як шовк, золотім ланцюжку.

- Цю хвилину тут була та добра фея, про яку я тобі оповідала,- сказала твоя мати,- вона принесла нашому хлопчику в подарунок оцю іграшку.

- Так ось яка добра та чарівниця, що раптом прояснила небо і залишила після себе пахощі троянд і гвоздик,- сказав я, усміхаючись.- Але мушу додати, вона могла б спромогтись на кращий подарунок. Принаймні чому б їй не подарувати замість свистка, наприклад, гаманця з червінцями, коня і т. ін.

Але тут Земіта, твоя мати, стала просити мене не жартувати, бо феї дуже образливі і