Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

і в кожну вільну хвилину поспішав до неї поговорити. Із розмов виявилось, що вона була дочкою ворожбита Ветербока, що її звали Мімі і що батько Ветербок із-за якоїсь травички посварився з якоюсь старою відьмою, яка, помщаючись, обернула її в гуску і занесла її кудись далеко. Сама ж вона з острова Готланда.

Коли карлик довідався, що сварка між її батьком і відьмою була із-за якоїсь травички, він поспішив її заспокоїти, сказавши, що як тільки вона відшукає ту саму травичку, всі чари старої ворожки зникнуть і вона знову стане людиною. В той час, як вони так розмовляли, до герцога приїхав його приятель. Герцог зараз же покликав до себе карлика і сказав йому велебно:

- Настав час, коли ти мусиш виявити себе як найкращий, як найперший у світі кухар. Мій гість великий знавець самих вигадливих страв. Він їсть краще всіх людей на цім світі, звичайно, крім мене. Тому велю і вимагаю від тебе, щоб за весь час його гостювання в моїх маєтках ти годував нас на славу і не смів подавати двічі одну й ту саму страву.

Карлик низько вклонився. Прийшовши на кухню, він напружив усі свої сили, цілий день стояв у хмарах диму і безперестану давав розпорядження своїм помічникам зробити то це, то інше. І обід справді вийшов на славу. І такий самий був щодня. Гість герцога гостював у герцогськім палаці уже біля двох тижнів. Він почував себе якнайкраще, їв не менше п’яти разів на день і не міг нахвалитися кухарством карлика. На п’ятнадцятий день гість попросив герцога покликати карлика до столу, щоб особисто йому подякувати.

- Ти чудесний кухар,- сказав він йому.- І до того ти дуже чемний, бо ні разу за два тижні одної і тої страви не подавав двічі. Але скажи, будь ласка, чому тобі й досі не прийшло на думку почастувати мене сюзренським паштетом, цією найкращою стравою на білому світі.

Карлик почервонів. Йому ніколи не доводилось ні готувати, ні бачити сюзренського паштету.

Однак він швидко заспокоївся і сказав досить спокійно:

- Я сподівався, що ваша світлість ще прогостює у нас, і тому беріг цю страву на закуску.

- Так ось як! А якби мені хотілося покуштувати її завтра.

- Слухаю! - відповів карлик і, похиливши голову, вийшов із герцогської їдальні. Прийшовши в свою кімнату, він гірко заплакав.

- Що з тобою? - спитала його принцеса Мімі.

Карлик коротко розповів їй.

- Годі плакати, заспокойся,- озвалася гуска.- Ця страва часто подавалася за столом у мого батька. Я добре знаю, як вона готується і охоче навчу тебе.

Карлик аж підскочив з радості. Він благословляв день і хвилину, коли купив гуску, і зразу ж узявся за сюзренський паштет, зробивши насамперед невеличку спробу, яку дозорець над кухнями дуже похвалив. На другий день паштет був спечений. Карлик послав його в світлиці гарячим, прямо з печі, оздоблений квітками. Сам, між іншим, він надів найкраще убрання і сміливо ввійшов до їдальні, де стольник розрізував паштет і підносив гостеві і герцогові на срібній лопатці.

Герцог їв з насолодою.

- Так! Цей паштет справді можна назвати паштетом над паштетами, а кухаря мого кухарем над кухарями. Чи не так, друже? - додав він, звернувшись до гостя.

Гість з свого боку теж поклав собі на тарілку шматок паштету, покуштував його і потім став його уважно розглядати.

- Паштет, нічого говорити, досить добрий, але, у всякім разі, він не справжній, не сюзренський паштет.

Герцогові стало ніяково.

- Собака із собак! - крикнув він на карлика.- Як смів ти обдурити мене?

- Володарю! Божуся, що страва зроблена в згоді зо всіма вимогами кухарства,- озвався карлик, трусячись, як у пропасниці.

- Брешеш, шахраю! Коли мій гість говорить, що це не той паштет, значить, він говорить правду. Ось підожди! Я звелю тебе самого порубати та спекти.

- Змилуйтеся, благаю вас! - закричав карлик, обнімаючи коліна герцога.- Скажіть, будь ласка, чого не достає цій страві, чим вона вам не до смаку? Не дайте вмерти мені із-за шматочка гов’ядини та жменьки муки.

- Я ще вчора думав, що тобі ніколи не зробити такого паштету, який готує мій власний кухар,- завважив, сміючись, гість.- Коли хочеш знати, то не достає йому одної травички, маловідомої у вашій країні. Її звуть «чих-трава». Вона надає паштету і смаку, і приємних пахощів. І ніколи твоєму панові не їсти такого смачного паштету, яким годує мене щодня мій кухар!

Останні слова герцога розлютували.

- Щоб не було, а я буду їсти такий паштет,- закричав він, скочивши з місця.- Слово честі, що я або завтра нагодую вас таким паштетом, або голова цього шахрая буде посаджена на шпиль мого палацу,- додав він, звернувшись до карлика.- Даю тобі двадцять чотири години на те, щоб ти міг подумати над своїм становищем.

Карлик пішов до себе в кімнату і почав оповідати гусці про свою пригоду.

- Єсть чого журитися! - сказала вона.- Скажи мені тільки, чи немає тут поблизу де-небудь старих каштанів?

- Єсть,- відповів Ніс, зітхнувши трішки легше.- Там над ставом їх скільки хочеш, але нащо вони нам?

- Травичка, про яку іде розмова, росте виключно під ними,- пояснила принцеса Мімі.- А тому не будемо марнувати часу на зайві розмови і ходімо шукати її. Візьми мене на руки, а біля ставу пустиш, я зразу тобі найду її.

Сказано - зроблено. Карлик, тримаючи в руках принцесу-гуску, уже доходив до брами.

- Тебе не велено пускати з дому,- спинив його вартовий, наставивши списа.

- Мені треба піти на став,- сказав карлик.- Пошли когось до головного дозорця над кухнями просити, щоб він дозволив мені піти в сад, і скажи, що мені конче треба розшукати одну траву.

Паркан, яким було обнесено сад, був настільки високим, що втекти було ніяк не можна, і через те піти карлику до ставу було в ту ж хвилину дозволено.

Ввійшовши в сад, він пустив на землю Мімі, і вона швидко побігла туди, де росли каштани. Спинившись біля одного, гуска махнула крильми, потім всунула голову у високу траву, щось відкусила і, подаючи Носу якусь зелененьку травичку, промовила ледве чутно:

- Ось та