Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

Він все ще не міг повірити, що той хлопець загинув, навіть почувши крики жертви сороконіжок. 1048 А напевно всміхнувся б, і побіг собі далі, та його творець усе ще страждав, хоча крики давно стихли. Хто б не був його батьком, він поклав у Плюшового те, чого він ніяк не міг створити у власних копіях — любов та співчуття.

Вентиляція закінчувалася біля складу, куди був тільки один вхід, інакше злощасні касети могли б потрапити у світ. Робітники не любили туди заходити. Камера стояла там, де з'являлися нові записи, решта приміщення не була під відеоспостереженням.

Картка, яку вкрала Емі, дозволяла відкрити замок, та до нього ще треба було дотягтися. Був тільки один спосім, який 1048 А ненавидів.

Ведмедик дістав з рюкзаку вовняну нитку. Один кінець прив'язав до вентиляції, інший обмотав довкола лапи. Він не знав, хто і як його зшив, та шви трималися міцно, поки він висів у повітрі і намагався дотягтися до замка.

Коли замок запищав, 1048 перерізав нитку цією самою карткою.

Місцеві робітники жалілися на галюцинації, які не приносили шкоди, проте були страхітливими. От і Ведмедик, увійшовши до кімнати, почув сміх та кроки. Хтось бігав поміж цих вузьких поличок, тягнучи щось за собою. Пройшовши цей лабіринт Ведмедик побачив робочий телевізор, у який тільки що вставили касету.

Ця серія називалася "Клоун Помпон та його новий друг". У самому початку головний герой розповідав про те, як важко знайти друга, який завжди буде погоджуватися з тобою і ніколи не видасть секретів фокусів, після чого вбив людину і почав усюди тягати її труп з собою. У кінці клоун привів нового друга до себе до дому, дорогою пройшовши повз маленького ведмедика, залишивши труп на стільці, дивитися телевізор. Та коли 1048 подивився туди, там нікого не було, так само як і слідів крові, які він бачив у мультфільмі.

Його сородич з вух сидів під стільцем і з заздрістю дивився на Ведмедика, бо він потрапив у нову серію, на відміну від 1048 А.
      

***

— Гаразд, сьогодні я навчу тебе самообороні.

Він стоїть навпроти неї, склавши руки на грудях. Вираз у друга такий задумливий, наче той вирішив відкрити якусь важливу таємницю.

— Марк, якби ти був майстром кунг-фу чи боксу, тебе б не спіймали, коли ти вийшов до магазину. — Підмічає дівчина, всміхаючись.

— Ну, їх було багато, до того ж озброєні, у рукопашну я би їх усіх...

— Ага, то тебе усі S.C.P. бояться, ти, супер-каратист.

— Ні, проте з деякими евклідами я можу постояти за себе, тому-то мене й не вбили за ці кілька років. Тобі теж буде корисно це вміти.

Не сказати, що вона зовсім безпомічна, проте так, у битвах з санітарами-культистами Емі та інші пацієнти намагалися ховатися, тікати, хитрувати, проте ніяк не битися в ручну. У неї ще були тіні-помічники, та останнім часом вони мовчали. А ким вона була без цих тіней? Тією самою безпомічною дівчинкою, найкращою для ролі жертви, як правильно підмітив Картер.

— Добре, робити тут усе одно нічого. — Здається піддослідна, і починає слухати.

***

— Ми так і не познайомилися, якщо тобі не стерли пам'ять, ти маєш пам'ятати своє ім'я.

— Емі.

— Я Вільям, добре, що ми познайомилися, мені важко звертатися до тебе "дівчина", краще на ім'я.

— Це все через коротку зачіску, так?

— Ні, та як на мене дівчина це щось тендітне, освідчене і миле, а не дурна селючка, яка побачила НЛО і переплутала його з нечистою силою.

— Взаємно, божевільний із мискою на голові. Проте, нам ще тут дуже довго разом ходити.

— Не так вже й довго, я знаю короткий шлях. Дивися, зараз ми повернемо праворуч і вийдемо прямо до...

— Заклинивших дверей.

— Та ні, до сходів на наступний рівень!

— А я бачу двері, що заклинило.

— Оу, — втупившись у напівпрочинені двері, вимовив Вільям, — без проблем! Тут є ще одні, вони ведуть до одного з S.C.P., на нього, правда, дивитися не можна, та не хвилюйся, кімната не дуже велика і там нема на що наштовхнутися.

— Ох, ну відкривай, недогеній.

— Спочатку заплющ очі, і не підглядай.

***

Двері до коридору відчинилися, у кімнату відпочинку прошмигнув Артист. Цей божевільний завжди викидав якісь фокуси, тож не дивно, що цього разу він повернувся до них без супроводу лікаря.

— Гей, народе, я тут вкрав запис з камер спостереження, уявляєте, якщо він потрапить до людей про все дізнаються, нас випустять. Та вони шукатимуть виного, прикрийте мене.

— Помрій.

— Нам своїх процедур вистачає, ще за тебе брати відповідальність!

— Козел!

Пацієнти дружно плюнули у його бік. За годину настав час вечері, до них завітали санітари.

— Усім вишукуватися, негайно! — За командою безумці стали у ряд.