Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

— Привіт, мене звуть Марком, а ти хто? — Робітник класу D   знаходився у приміщені вже дві години, та тільки зараз вона прокинулася.      

— Емі. — Відповіла дівчина, підводячись з ліжка.

— Слухай, а нащо ти носиш оцю золоту маску з синіми сльозами, це щось накшталт зброї або захисту? — Він не хотів задавати цього питання і провокувати обєкт, та вчені його змусили. Вони усе бачили та чули через камеру.     

— Просто моя іграшка. Здається, у цьому місці буде краще, якщо ніхто не побачить мого обличчя. — Вони запевняли, що привезли її сюди через якусь дивину у медолгяді, може вона просто була жертвою якогось вченого? Та хто його знає, такі можуть і кеторами виявитися.     

— Може, тобі тут некомфортно, не хочеш з'їсти сирого м'яса або полежати на голках? — Марк зустрічав тут багато S.C.P., деякі з них виглядали як люди, проте їм подобалися дуже дивні речі.

— Ні, та я б не відмовилася від чаю з печивом. — Чай, печиво? Та це ж найзвичайнісінька людина, Фонд має відпустити її, щойно зрозуміє свою помилку.

— Схвалено. — Промовив голос у дінаміку і за п'ять хвилин хтось приніс замовлення у віконце на дверях.

— Хочеш приєднатися?

— Я... не те щоб був проти, мабуть... — Був наказ зібрати відомості про піддослідну, Марку довелося заціпитися і просто сісти поруч. — Просто скажи мені, за що тебе сюди посадили? — Не втримався він від питання.

— Для початку уточни, сюди це куди? — Звісно, вона тільки вчора прибула і сьогодні прокинулася, звідки їй знати?

— У Фонд, що утримує S.C.P., чи як їх громадьскі називають монстри.

— Це доволі дивне запитання, я подумаю над ним, а поки що розкажіть про себе.

 За кілька годин вченим набридло спостерігати за цією беззмістовною розмовою і вони тимчасово відійшли з посту, а ось Марк був по-справжньому щасливим. Він так давно був піддослідним що вже забув, коли останній раз отак з кимось патякав.

***

— Як ви ще не дали їй номеру, вона вже півроку тут перебуває!

— Лікарю Картер, ви тут новий працівник і ще не ознайомлені з протоколом. Номер та статус S.C.P. видають тільки після того, як обєкт визнають небезпечним або зафіксують якісь особливості.   Так, ця дівчина має сталеву пластину у черепі, наші лікарі ще не вміють проводити подібних операцій, тож вона могла бути жертвою якогось іншого об'єкта, але нічого дивного або небезпечного у її поведінці немає. Взагалі, ми вже розмірковуємо над тим, щоб почистити піддослідній пам'ять і відпустити.

— Та тепер голова цього відділу я, тож мені і вирішувати.

   ***

— Хто ви, і де Марк?

— Об'єкт чотири ікси, ми отримали від вас усю можливу інформацію і робітник класу D був відправлений до іншого піддослідного. Для отримання нових даних нам потрібні додаткові досліди, прошу не виявляти супротиву.

Не чекаючи на відповідь, ліквідатор вистрелив дротиком зі снодійним. Після того, як дівчина втратила свідомість, декілька інших понесли її до операційної.

***

Зараз у приміщені нікого нема, уся охорона стоїть за дверима, очікуючи на лікаря. Руки та ноги прив'язані до столу, поруч сидить ведмедик. Емі подумала, що у когось із них є дитина, і вона забула тут свою іграшку, та коли ведмедик підняв лапу вона зрозуміла що це один з тих, про яких розповідав Марк.

— Гей, ти ж 1048, так?

Він кивнув. Як і казав її друг, 1048 був мовчазним.

— Неприємне це місце, згоден?

Він знову кивнув, у цей час у коридорі почулися кроки.

— Якщо ти хочеш піти, знайди мою кімнату. Там на столі лежать малюнки, вони допоможуть тобі, біжи через вентиляцію і ще одне... Якщо я оце все переживу, а мій друг ні, ти ж з можеш його полагодити, так? Я знайду матеріал, тільки врятуй його. Картер... він завжди вдаряє по найболючішому.

1048 останній раз кивнув і зник, після чого у операційну зайшов лікар

— Ховаеш обличчя, та я все-ж тебе знайшов. Скажи, хто зробив це, хто зібрав твою голову?

— Ви знаєте, лікарю Картер, я казала вам і не раз.

— Знову розповідаєш мені казки про тіней? Гаразд... Тоді я сам докопаюся до істини..

Чоловік ввімкнув запис та почав операцію. Електроніж розітнув шкіру, під якою сяйнула тонка металева пластина. Метал і кров...

— Мені потрібен більший заряд, підніміть напругу.

Техперсонал виконав прохання, але він просив знову і знову. Вона вже втратила свідомість, а залізяка почала червоніти. Ще трохи, і ця мерзенна пташка-утікачка загине. Та раптом світло вимкнулося і персоналу було наказано негайно покинути блок. Ці падлюки не просто вирубили електрику, вони повідчиняли двері, звільнивши чудовиськ.