Читати книгу - "У полоні Фонду, Crown Horror"

— Яка розумні дівчинка! Ну, тобі звідси спогадів усе одно не винести. Це такі монстри — Безсоники, вони позбавляють жертву здатності спати, а потім нападають. Без сну багато людей божеволіє, деякі просто вмирають, аби не мучитися.

— Проте ви живі.

— А я вдягнув на голову миску, зроблену з того ж металу, що ним вкриті стіни їхньої камери, він блокує хвилі.

— Вау, то мені пощастило, що не подіяло.

— Це зараз так здається, але ти більше ніколи не зможеш спати. Я міг би полегшити твої страждання...

— Не треба! — Закричала вона ще перед тим, як він знову підвів пістолета.

— Ну, як хочеш, потім усе одно помреш, а поки що можеш піти зі мною.

***

"Що ти знову коїш, це таке безглуздя! Відрізаєш заражену плоть шматками, обробляєш рани... Я б просто знищив їх, обернув на попіл, це найпростіший варіант.

Цікаво, а чи знаєш, скільки такіх лікарів як ти повмирало? Ця маска не захищає від бактерій, лише попереджає людей, що треба триматися осторонь. Лікувати невиліковне, аби люди боялися тебе як смерті, і померти від того ж недугу, з яким боровся...

Хм, але твої пацієнти встають. Вони відносно здорові, хоча більше схожі на скелетів, яких вдягли у шкіру.

Ти взагалі розумієш, що вони вмирають від твоїх рук?  Якщо ні, то маєш добрі наміри, якщо так, це твоя помста людям. Що ж, рано чи пізно ти даси мені відповіть".

Його монологи були доволі глибокими, але максимум, на що був здатний Одержимий — відволікати. Його бісили затримки, він ненавидів, коли щось ішло не за планом, та робота є робота, а скарги зачекають.