Читати книгу - "Стань моїм першим, Адалін Черно"

Кирило

З Арбатовим нічого вирішити не вдається. Він просто не приїжджає на заплановану зустріч. Спочатку переносить її на день, потім на два, потім на три. В день ікс просто не приходить. Рівно в призначений час я спокійно вечеряю в ресторані та їду. На дзвінки Іван не відповідає, мене про запізнення не попереджує. Я не люблю, коли так ставляться до домовленостей, тому весь тиждень ми займаємося пошуками нових постачальників. Я маю намір повністю його замінити. Нехай штовхає хрінове обладнання всім, крім моєї компанії.

Результати є, але постачальники неперевірені, ми тільки домовилися про зустріч із ними, й на цьому все. Поки доставлять нове обладнання, поки ми його замінимо — занадто тривалим буде простій, і щоб влізти в термін здачі доведеться надолужувати, а це — технічні помилки в процесі будівництва, чого я допустити не можу.

Ще й розумію, що нових інвесторів до такого не залучиш. Що довше ми стоїмо, то більше грошей втрачаємо. Я, матір вашу, щодня мільйони втрачаю через те, що в Івана є свої люди в ​​порту та в міністерствах. Я ж, свого часу, не навчився дупи лизати. З моїми документами завжди все гаразд, ми готуємо їх так, що не докопаєшся, хоча намагаються, звісно, ​​риють. Зараз нам нехилі перевірки в порту влаштували, причепилися до ваги вантажу, який відповідає нормам. Усе там добре, але нас перевіряють за всіма пунктами та параметрами, а це завжди довго.

Частково я сам винен. Було очікувано, що Іван палиці в колеса буде вставляти, варто було замовити обладнання на кілька місяців раніше. Простояло б, проте прийшло вчасно і проблем не було б. Блокування знімуть, але на це піде час, якого я не маю. Я кручу мобільний у руках. Думаю подзвонити батькові, але одразу цю ідею відкидаю. Він не допоможе. Нічого з Іваном не зробить, ще і щодо мого замовлення обладнання в інших компаніях буде проти. Поки те, що батько в мої справи не лізе, мене дуже влаштовує.

На виході з ресторану зіштовхуюсь із Борисом. Несподівано його, звісно, побачити в такому закладі, ще й не самого, а в компанії жінки. Гарної, статусної, дорослої. Мені здається, вона його однолітка, а я ж пам’ятаю його прямий інтерес до Кіри.

— Доброго вечора, — вітається він.

— Привіт. Несподівана зустріч.

— І для мене. Інночка, як завжди, змусила мене вийти з нею в люди.

— Отже, ви Інна? — цікавлюсь у жінки й простягаю їй руку зі словами: — Приємно познайомитись, Кирило.

— І мені приємно, — каже усміхаючись. — Боря мене майже ні з ким не знайомить.

— А ви?

Я роблю паузу, чекаючи на відповідь.

— Чоловік та дружина, — пояснює замість Бориса Інна. — Боря не так часто мене виводить у люди й із друзями знайомить.

— Ми не друзі, — одразу зауважує Соколов. — Кирило — мій можливий бізнес-партнер.

— Думаю, незабаром це питання буде розв’язане, — кажу Борису.

— Обговорення справ відкладемо до сприятливіших часів. У нас замовлений столик і ми вже запізнюємося.

— Так, звісно, приємно було познайомитися, — кажу вже Інні.

— До речі… — Борис дістає з внутрішньої кишені кілька аркушів і простягає мені. — Незабаром ми з дружиною влаштовуємо святкування на честь річниці нашого весілля. Запрошую приєднатися, якщо вже ти такий впевнений у співпраці.

— Буду радий приєднатися до урочистості.

— Квитки два, приводь із собою супутницю.

— Так-так, — одразу вставляє дружина Бориса. — Приходьте з дівчиною своєю чи дружиною. У мене тут мало друзів, ми не так давно переїхали, я не встигла влитися у світське життя й буду рада завести нові знайомства.

— Обов’язково, — усміхаюся, чомусь згадуючи Кіру.

— Інночко, йди займи наше місце, замов мені келих віскі, я незабаром підійду, — Борис відправляє дружину до ресторану.

Щойно вона зникає за дверима, він повертається до мене й каже:

— Як те дівчисько з ресторану? Вогонь?

— Я не обговорюю особисті справи з бізнес-партнерами, — відповідаю стримано.

— Ось як.

— Приведу її на святкування — познайомлю вас.

Декілька миттєвостей Борис дивиться на мене здивовано, а потім вибухає реготом.

— Повеселив ти мене, звісно, — каже. — Я чекаю на тебе із супутницею. Бачив ваші фотографії нещодавно — вродлива жінка, стильна. Про дівчисько те, будь впевнений, я промовчу.

Борис підіймає руку на знак прощання і йде, а я стискаю зуби до хрускоту та йду до машини, де на мене чекає Діма.

З Кірою я все вирішив. Тиждень думав, що робити далі й прийняв рішення відпустити ситуацію на самоплив. Вона дівчинка хоч і молода, але ж не школярка. Рішення самостійно приймати вміє. Обіцянок я не давав, хоч бачу, що вона до мене звикла, та і я сам прикипів. Тиждень без неї був складним, але необхідним. По-перше, мені через роботу було ніколи, а по-друге… я давав собі і їй час охолонути. Коли приїхав, зрозумів, що не вийде.

На святкування з нею поїду, звісно. Я не буду шукати жінку, щоб догодити Борису. Не подобається йому присутність Кіри в моєму житті, отже, не складеться у нас співпраця. Прогинатися під партнера я не збираюся.