Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

Наївний роман

Вчителеві Велло Саагелю присвячую

У маленькому селищі починалася осінь. Згасав останній літній день. Надвечір подув вітер, доносячи з-за далеких пагорбів пісні молотарок.

У кутку стояла важка валіза, що побувала в бувальцях. Аарне сидів на рипучому стільці і не знав, що ще зробити. Все здавалося зайвим і непотрібним. Щось зробити, аби залишити свій слід? Навіщо?

Вдалині стугоніли молотарки, і в тому стугоні вчувався смуток. У кімнаті було тепло, навіть душно, на вікні дзижчало кілька мух. Аарне накинув на плечі піджак і вийшов.

Єдина асфальтована вулиця селища дрімала в безлюдній передвечірній тиші. Одразу за маленьким садом починалися поля, і стоги сіна кидали на них довгі, вологі тіні.

Аарне нікуди не поспішав. Шосе вело кудись у далечінь. Сонце котилось до небосхилу, вітер вщух. Завзято, з останніх сил сюрчали коники.

Цього вечора Аарне збирався окинути поглядом своє минуле життя, намітити плани на майбутнє. Просто подумати. Але з того нічого не вийшло. Вечір видався надто гарний.

Вісімнадцятилітнім так важко тверезо думати. І взагалі все це трохи дивно…

Завтра вранці автобус відійде на Тарту. Мине ще кілька годин, і Аарне постукає у двері жовтого будинку на околиці міста, де багато маленьких незаасфальтованих кривих вуличок. Натисне на жовтих дверях велику мідну кнопку дзвінка, і в домі пролунає виразний мелодійний звук. Хтось підійде до дверей, зачовгає капцями по гладенькому лінолеуму, боязко клацне французький замок. І все-таки двері не відчиняться; спочатку вимогливий жіночий голос запитає: «Хто там?» Аарне назве своє ім'я, французький замок клацне ще раз, і на порозі з'явиться… тітонька Іда.

У тітоньки Іди класичні риси обличчя: високе чоло, прямий ніс і так далі. Тепер вона вже похилого віку, але в тридцяті роки нашого століття дехто запевняв, що панночка Іда Вііксон дуже схожа на Полу Негрі[1]. А проте тітонька Іда лишилася старою дівою і тому вбереглася від багатьох неприємностей життя. Вона дуже порядна людина, її чорне з сивиною волосся акуратно закручено на потилиці. У неї розвинено почуття обов'язку й честі. Вечорами вона слухає поперемінно всі радіостанції.

Отож тітонька Іда відчиняє двері.

Аарне знав, що, коли він переступить поріг, йому одразу буде поставлено вимогу дотримуватися порядку цього дому. О 10 вечора лягати спати, бувати тільки в гарному товаристві, не напихати рот, коли їси, мати почуття нації, не брехати і не красти, носити скромні краватки, добре вчитися, не мучити рудого кота і т. ін. Адже тільки за таких умов із хлопця вийде джентльмен, спроможний підтримати честь і гідність своєї нації.

Хлопцеві, що їде вчитися до Тарту, не доводиться особливо вибирати квартири і комфорт. Для Аарне жовтий будинок тітоньки Іди був єдиним притулком. А минулої весни він і його мало не втратив… Тітонька Іда порадила Аарне більше не приїздити, коли він не хоче, щоб вона вмерла у божевільні… О, ця молодь… і так далі. Але літо минуло… І все-таки важко йти на компроміс.

…Вислухавши всі умови тітоньки Іди, Аарне, звісно, відповість: «Так». Згодом повторить ще кілька разів: «Так…»

З очей тітоньки Іди покотяться сльози, крупні сльози, адже вона любить Аарне, як свого сина. Вона хоче лишити Аарне у спадщину свій жовтий будинок, свою бібліотеку, свої пеларгонії, свої м'які килими. І все тому, що любить хлопця, як свого сина. Справжнього материнського щастя вона не зазнала, адже її кохання було надто піднесене, а кохання земне надто прозаїчне.

Може, це жорстоке глузування над старою жінкою, у якої час відібрав її ідеали? В наші дні не можна лягати спати о 10 годині вечора. Жоден день ніколи не повториться, хіба ж можна спати? Ніщо не повториться: ні тіні від ліхтарів на сирій землі, ні суперечки молодих про долю світу, ні вітер, що здіймає куряву, ні запах вологого волосся. Колись у майбутньому ми знову повернемось у країну молодості; ми станемо досвідченіші, доросліші, щоб помічати дрібне у житті.

…І товариство в Аарне, мабуть, не гарне. Адже це вони, комсомольці, зруйнували ідеали тітоньки Іди і порозвішували їх, як мокру білизну, по чужих дворах. Їм, скуйовдженим дівчатам та грубим хлопцям, чуже почуття нації, і коли вони їдять, то напихають повен рот, бо їм усе ніколи, незрозуміло тільки, чому ніколи, їх хвилюють якісь незбагненні для тітоньки Іди пристрасті та ідеали.

І знову тітонька Іда почне плакати, адже вона до свого дому впустила «троянського коня» нової епохи.

— Куди ти? — спитав хтось несподівано. Аарне підвів голову і побачив прямо перед собою двох дівчат і хлопця. Це були його колишні однокласники — Сійрі, Леа та Івар.

— А ви куди?

— Надумали в кіно. Ходімо з нами, — запропонували Сійрі.

— Я завтра вранці їду.

— Ну то й що, ходімо!