Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          Потрібно з’ясувати, що відбувається. Послухати, що скаже Леонід. Треба дочекатися, поки він прийде і з’ясувати, що це все означає.

          Роздумуючи про майбутню свою розмову з Леоном, я не помітила, як заснула.

          Прокинувшись зранку, я побачила, що його подушка зовсім не зім’ята. Значить, він не лягав спати. Можливо, він заснув на дивані у вітальні, щоб не тривожити мене?

          Я підвелася і попрямувала в кімнату. Але Леона там не було. Зі вчорашнього вечора тут нічого не змінилося. Отже, він ще не повертався додому.

           Заваривши собі кави, я подивилась на екран мобільного. Жодного повідомлення і пропущеного від нього. Годинник показував восьму ранку. Потрібно було збиратися на навчання.

          Швидко прийнявши душ і одягнувшись, я склала підручники в сумку. Снідати не хотілось. Одна думка про їжу викликала в мене бажання блювати. Скільки себе пам’ятаю, завжди через нерви я себе так почувала.

          Настрій в мене був нікудишній. Не хотілось абсолютно нічого. Я взяла ключі від свого Ніссана і вийшла на вулицю.

          Сьогодні я перший раз поїду в універ самостійно. Жодного хвилювання не було. Була байдужість і апатія.

          Я завела двигун і ввімкнула радіо. З колонок пролунав веселий голос ведучого:

          - Дівчатка та хлопці! В це чудове свято кохання й любові, прийміть щирі вітання від нашого колективу! З днем Святого Валентина, наші улюблені слухачі. А в подарунок для вас звучить пісня Elton John – «Believe».

          Приємна мелодія наповнила салон прекрасною музикою, від якої душа згорнулась і потребувала ласки.

          Я здивувалася, що забула про таке важливе свято, як День Закоханих. Мені воно начисто вилетіло з голови. Мої думки останніми днями були зайняті Леоном і його підозрілою поведінкою. Ні про що інакше я й думати не могла. Можливо тому, я запорола реферат, бо не могла толком сконцентрувати свою увагу?

          Елтон Джон співав про те, що вірить в кохання. А чи вірю в нього я? Чи надає воно сили? Чи навпаки, робить тебе слабким й вразливим? Кохання може бути двояким. Все залежить від людини, яку ти одаровуєш ним. Я жила коханням до Леоніда, віддаючи себе йому повністю. І так само упивались його любов’ю, яку він дарував мені. Тож чому все змінилось в одну мить?

          Дослухавши пісню, я поволі рушила з місця і скерувала авто у бік університету. Я із задоволенням керувала машиною, відчуваючи її силу й потужність, якою вона була наділена. Мені закортіло розігнати її максимально швидко, але затори, які утворились зранку на дорогах, не давали мені цього зробити.

          Під’їхавши до корпусу, я застала здивовані погляди одногрупниць, що прикипіли до мене й мого кроссовера. Особливо потішила реакція Ксеньки, яка стояла з відкритим ротом, дивлячись на мене. Я навмисно кинула в її бік глузливу посмішку, чим неймовірно розсердила її. Мене це повеселило і зайшовши всередину корпусу, я розсміялась.

          Всі чотири пари, що були в мене сьогодні, я провела мордуючись від нудьги. Мені було все-рівно на те, що говорили викладачі. Слухаючи їх в пів вуха, я думками була з Леоном.

          Я не розуміла, чому він до сих пір не подзвонив мені. Я навмисно не телефонувала йому, борючись із шаленим бажанням набрати його номер. Я чекала на його перший крок. Адже це він вчора пішов вночі з дому й провів ніч невідомо де. Ще й невідомо з ким.

          Це особливо мені краяло душу. Від однієї думки про іншу жінку мене починало трясти. Я не могла, не хотіла уявляти собі що хтось, крім мене, торкається до мого Леоніда.

          Чорт візьми! Мого Леоніда! Він тільки мій! Я не позволю нікому влазити в наші стосунки!

          Ревнощі були чужими для мене відчуттями. Вони ніколи не полонили ні моє серце, ні душу. Я зрозуміла, що вони такі ж сильні, як гнів. Мені було невідомо, як ними керувати і я хотіла їх вгамувати. Мені не подобалось їх відчувати. Це було схоже на трясовиння, яке могло в будь яку секунду засмоктати тебе з головою.

          Нарешті скінчилися пари і я з полегшенням вийшла на двір. Сьогоднішня наука набридла мені і я хотіла лишень одного – опинитися вдома.

          Слабка іскра надії жевріла в мені і я сподівалася застати Леоніда вдома, сплячого в нашому ліжку.

          Добравшись до будинку, я одразу зрозуміла, що його немає. Біля під’їзду не було його джипа. Розчарування впало каменем, на друзки розтрощивши залишки сподівань.

          Вдома було порожньо. Не те що тут не було Леона. Тут була відсутня моя душа. Мені було вперше самотньо в стінах цієї квартири.

         Я пройшла до вітальні, вдивляючись в наші щасливі обличчя, які дивились з фотографій на мене. Радість в наших очах здавалась безкінечною і неосяжною, яка випромінювалась взаємним коханням наших сердець.

          Не могло бути, щоб Леон зрадив мене! Серце відмовлялось вірити в це. Згадався голос Григорія Івановича, який луною прокотився по моїй свідомості: «Слухай своє серце!»

          Мої думки перервала мелодія мого смартфону. Серце заколотило з такою силою, що могло вискочити з грудей в любу мить. Я подивилась на екран. Телефонував Леон.

          - Алло. – я з усіх сил намагалась говорити спокійним голосом.

          - Діано, я чекаю тебе внизу. Будь ласка, без зайвих питань спустись. – промовив Леонід і поклав трубку.

          Я не зрозуміла, що це щойно було. Думки плутались, та я підвелась і попрямувала до виходу.

          Побачивши рідне обличчя, серце боляче стиснулось. Я чекала пояснень. Але більше я прагнула, щоб він обійняв мене і поцілував, міцно притискаючи до себе.

          Я сіла в машину і мовчки подивилась на нього.

          - Пристебнись . – промовив Леон і завів двигун. Машина зрушила з місця і швидко долаючи метри дороги, ми мчалися вперед.