Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Рада поверталася до зарганського замку змучена. Дорога займала якісь три години, але зараз через сніг час збільшився до п'яти годин.

Вибравшись із карети, дівчина поспішила скоріше в замок. Вона встигла саме до вечері. Але  їсти їй не хотілося. По дорозі до кімнати, майже ніхто не зустрівся, і це її тішило. Не треба було ні з ким розмовляти.

Насамперед Рада пішла у ванну, щоб хоч якось прийти до тями після довгої дороги. Відіславши служниць, вона зачинила двері і почала знімати з себе сукню. Вона зараз здалася такою важкою.

Вона навіть не підозрювала який її чекає сюрприз.

* * *

У їдальні довгий стіл було накрито на сім персон. Тільки одне місце поки залишалося порожнє. На цю вечерю Мерлін покликав Хейла, Еміля, Джефрі та Катану. Для них на той час пошили новий одяг і виділили кімнати. Бо затриматись вони тут мали надовго.

То був перший день, коли дозволили покинути лікарняну палату. Їм було важко перебувати у присутності Великого герцога. Бо багато правил етикету вже забули.

Усі четверо намагалися тримати себе добре. Але не у всіх це виходило. Давали про себе знати рани, що ще не зовсім загоїлися.

Було все, як напишуть пізніше історики: Чотири великих чарівника сімнадцятого століття зібралися в замку Зарганса...

Повисла мовчанка.

- Альбрехт, сходи поклич її до вечері! – нахилився до нього Мерлін.

– Вона вже повернулася? – так само пошепки спитав він.

- Мені доповіли, півгодини тому! Повідом її про наших гостей!

Альбрехт кивнув і, відсунувши стілець, підвівся з-за столу. Можна було попросити слугу, але ситуація була делікатною.

Альбрехт уже давно не бачив Раду та й розмовляти з нею не горів бажанням. Але не послухатись наказу не міг. Кімната, де мешкала Рада, була далеко. Але ближче за відстань між їхніми кімнатами.

Постукавши біля дверей, хлопець почав тупцювати на місці. Через півхвилини він постукав знову, і лише після того Рада відчинила.

– Що? - сонним голосом запитала вона.

- Тебе Мерлін запросивши на вечерю! Поспішай!

- Скажи йому, що я втомилася і не голодна! - не втримавшись, зітхнула дівчина.

- Це ти йому й скажеш! Часу немає! У нас гості! Так, що одягнись добре і причешись! У тебе дві хвилини!

Рада мало не заскрипіла зубами від обурення, але все одно зачинила двері та пішла вдягатися.

За кілька хвилин вона вийшла у синьому платті з воланами на зап'ястях. Волосся вона розпустила, лише кілька пасм з боків заколола. Але все одно вигляд у неї залишався втомленим.

До їдальні вони йшли мовчки. Рада могла лише гадати, які це там гості? І навіщо вона їм знадобилася? Альбрехт тільки криво посміхався. Першим підійшовши до дверей, він відчинив їх, попросивши Раду вперед.

Коли дівчина зайшла до їдальні нічого не сталося, ні барабанний дріб, ні фанфари не залунали. Вона так само неквапливо пройшла до свого місця. Дівчина помітила гостей. Їх було четверо і вона їх не знала.

Та ось жінка, яка сиділа спиною, здригнулася, коли почула стукіт підборів. Сидячи на стільці, вона з побоюванням повернула голову і побачила дівчину, яка щойно зайшла до їдальні.

Серце Кани прискорено забилося у грудях. Вона виглядала так само, як і тоді, в їхню останню зустріч. Тільки може трохи старше. Вперше за довгий час її опанували розгубленість та страх.

Катана повернула голову до Мерліна, і він просто кивнув. Без жодних слів жінка встала і відійшла від столу. Рада на той час йшла їй назустріч. Варто їй було підняти очі, як вона застигла, як укопана. Рада відкрила рота, щоб щось сказати, але з губ не вирвалося жодного слова, тільки сльози з'явилися в куточках очей.

- Рада... - жінка зробила крок їй назустріч.

- Мама! - не витримавши, вигукнула Рада, кинувшись на шию.

Забувши про всі образи та проблеми, вони обіймали один одного і плакали від щастя. Альбрехт непомітно обійшов їх і сів за стіл, поряд із Мерліном.

Катана та Рада ще кілька хвилин не могли відійти одне від одного. Вони не вірили, що це все насправді.

- Про тебе тут добре відгукуються! Я тобою пишаюся, доню!

Рада поспіхом витирала сльози, кидаючи іноді незадоволені погляди на Альбрехта, який не розповів їй раніше про те, що мати тут.

- Справді! А хто?

- Усі! Поки тобі не було, я побалакала з Альбрехтом! Славний хлопець, він мені багато хорошого про тебе розповів!

- Ал… - Рада збентежено перевела погляд на Альбрехта. – Ой, мамо…

Їй стільки треба було розповісти, стільки поділитися. Але треба було сідати за стіл, бо їжа холоне.

– Ви про неї вже чули! Так ось, це моя донька Рада Вольфрам! – представила вона своїм трьом друзям. - Я знаю, ти завжди хотіла дізнатися про них більше…

   Рада здивовано подивилася на матір, а згодом на трьох чоловіків. Щось у них було знайоме, але що вона не могла зрозуміти. Дівчина сіла за стіл, але до їди поки що не торкнулася.

- Познайомся, це Джефрі Ворвуч, Еміль Локстерн, і Хейл Флурмстей! Разом із твоєю матір'ю лідери повстання у Віджіо. – представив їй Мерлін.

Добре, що Рада ще не торкнулася їжі. Подавившись повітрям, вона закашлялася. За один вечір було дуже багато сюрпризів.

- Ви... Я про вас читала! Ви засновники «Резенфорда»!

- Так, ми збиралися збудувати школу для чарівників! – відповідав темноволосий чоловік, якого представили Хейлом.

- Це круто! Там навчатимуться діти і з Землі, і з Аладеї. Невже я побачу її будівництво?! А коли ви почнете? – у Ради від захоплення горіли очі.

- Стривай, Радо, їм потрібно ще прийти до тями! Тим паче ще не підготовлене місце для будівництва! Настане весна, і тоді будемо думати! - охолодивши її запал Мерлін. - А тепер давайте приступимо до вечора. У вас ще буде багато годин, щоб поговорити один з одним!

Цього вечора ніхто рано не пішов спати. Лікар спочатку хотів втрутитися, що ще не зовсім здорові, і потрібно виконувати режим. Але потім він упокорився.