Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Хвилину подумавши, молодий галл поклав на землю предмети свого ремесла, потім підійшов до одного з натовпу і подав йому кістяну кульку, сказавши:

— Передай по колу.

Потім він дав другу кульку розчервонілому від вина рабові, який сидів у першому ряді з виглядом щасливої людини, що чекає на ще більше щастя, і сказав йому:

— Пусти кульку по руках.

Сам Арторікс відійшов на середину звільненого для нього кола і звернувся до свого чорно-білого епірського пса, який сидів, дивлячись на хазяїна розумними очима:

— Ендіміон!

Пес скочив, замахав хвостом і, продовжуючи дивитись на хазяїна, ніби хотів сказати, що готовий виконати його накази.

— Ану мерщій, знайди білу кульку…

Собака метнувся туди, де біла кулька переходила від глядача до глядача.

— Ні, знайди червону кульку! — наказав Арторікс.

Ендіміон швидко повернувся туди, де з рук у руки передавали червону кульку, і хотів пробратися між ногами глядачів до того, хто тримав кульку. Але Арторікс гукнув так, ніби командував маніпулою воїнів:

— Стій!

Собака завмер.

— Ті, хто тримає зараз кульки, хай не передають далі: собака їх знайде.

Шепіт цікавості й недовіри перебіг натовпом, і знову запанувала напружена тиша. Арторікс, схрестивши руки на грудях, наказав собаці:

— Знайди і принеси мені білу кульку!

Ендіміон спритно пробрався попід ногами глядачів, підбіг до одного і, поклавши йому обидві лапи на груди, здавалось, прохав віддати кульку. Глядач (з його туніки, обшитої пурпурною тасьмою, видно було, що це — патрицій) дістав з-під тоги кульку і подав собаці, а той, схопивши її в зуби, поніс хазяїнові.

Схвальний гомін перейшов у вигуки та оплески, коли так само спритно собака знайшов і червону кульку.

Тоді Арторікс розклав свою дерев'яну драбинку, укріпив її на землі, нанизав на мотузку троє великих залізних кілець, прив'язав один кінець мотузки до верхньої частини драбини і, відійшовши на кілька кроків, натягнув мотузку за другий кінець на висоті чотирьох футів над землею. Потім він поставив мавпу на натягнуту мотузку і сказав їй:

— Ану, Псіхея, покажи оцим славним синам Квіріна свою спритність!

У той час коли мавпочка, звівшись на задні лапи, надзвичайно спритно пішла по мотузці, Арторікс сказав псові:

— Ану, Ендіміон, покажи цим знаменитим жителям міста Марса, як ти вмієш вилазити на драбину!

Поки мавпа ходила по мотузці, собака з усієї сили почав плигати з одного щабля на інший. Мавпа, під оглушливі оплески глядачів, дійшла до першого кільця, спустилася на нього, кілька разів обійшла кільце, потім знову скочила на мотузку, добралася до другого кільця, повторила те ж саме і пішла далі. За цей час собака нарешті виліз аж на верх драбини. Тоді Арторікс сказав йому:

— Ну, а як тепер, бідолахо Ендіміон, ти звідти злізеш?

Собака дивився на хазяїна, махаючи хвостом.

— Вилізти туди, хоч і не без труднощів, ти виліз, а що ти робитимеш, щоб злізти? — спитав Арторікс в той час, як мавпа виконувала свої сальтомортале на останньому, третьому кільці.

— Ну, то як же ти вийдеш із цього становища? — ще раз спитав Арторікс.

Пес сплигнув на землю, переможно оглянув натовп і сів поруч свого хазяїна.

Довгі одностайні оплески глядачів схвалили цей найпростіший спосіб, застосований розумним Ендіміоном для виконання такого важкого завдання. Саме в цю мить мавпа добралася до верху драбини і сіла там під оплески натовпу.

— Дай-но мені твій капелюх, — сказав Арторіксові якийсь вершник з юрби, — я зберу грошей, якщо не для тебе, то для твоїх чудових звіряток.

Арторікс зняв капелюх і подав вершникові, який, першим кинувши в нього сестерції, пішов по кругу. Почався збір грошей — асси, півасси і терунції посипалися в капелюх скомороха.

Тим часом Арторікс, діставши з-під туніки дві маленькі кості для гри і дерев'яний кухлик, вигукнув:

— А тепер, Псіхея та Ендіміон, зіграйте партію в кості і покажіть благородним та великодушним глядачам, хто з вас спритніший і щасливіший!

Під веселий сміх присутніх собака й мавпа посідали одне проти одного і почали гру.

Ендіміон перший кинув кості, сильно вдаривши лапою по кухлику, підставленому хазяїном, і перекинув його так, що кості покотилися дуже далеко, аж до ніг глядачів. Деякі з них нахилилися, щоб побачити кількість очок, які виграв Ендіміон, і, плескаючи в долоні, закричали:

— Венера!.. Венера!.. Молодчина Ендіміон!

Собака, здавалось, зрозумів, що зробив вдалий удар, і радісно замахав хвостом.

Арторікс зібрав кості, склав у кухлик і подав Псіхеї. Мавпа взяла кухлик з кумедними гримасами, що викликали новий вибух реготу в натовпі, і викинула кості на землю.

Венера!.. Венера!.. У неї теж! — закричало багато голосів, — Хай живе Псіхея! Молодчина Псіхея!

А звірятко стало на задні лапки і під несамовитий регіт усіх присутніх передніми лапками стало посилати публіці поцілунки.

В цей час вершник, який робив збір, повернувся до Арторікса й подав йому шапку, майже повну дрібних монет. Арторікс чемно подякував вершникові й публіці за прихильність і висипав гроші у шкіряну сумку, приторочену до пояса.

Але коли галл хотів примусити своїх тварин іще раз кидати кості, увагу натовпу раптом привернули до себе голосні веселі вигуки, що лунали з другого кінця вулиці. Ціла юрба мімів, блазнів у чудернацьких масках, стрибаючи і пританцьовуючи під звуки флейт і кіфар, наближалася до Карінської курії.

Незабаром усі, хто дивився на скомороха, поспішили їм назустріч, музики гучно заграли, крики на честь Сатурна стали ще голосніші, і галл лишився на майдані сам. Тоді він зібрав своє приладдя, посадив на руку мавпу і ввійшов до трактиру поблизу курії. Тут він, з видимим наміром уникнути уваги натовпу, сів і замовив кухоль вина.

Як він розрахував, так і вийшло: майдан знову заповнили люди, і міми на сходах курії почали розігрувати непристойну кумедну пантоміму під вибухи нестримного реготу присутніх.

Арторікс скористався з слушного моменту і обережно вислизнув з цього зборища. За чверть години йому не без труднощів пощастило вийти на вулицю, яка вела до Великого цирку.

Поки він пробирається цією вулицею крізь святковий галасливий натовп, ми коротко пояснимо читачам, як і для чого прибув Арторікс до Рима в одязі скомороха.

На другий день після загибелі нещасного Рутілія загін гладіаторської кінноти, який доїхав по фураж майже до Барія, дізнався про таємниче вбивство на Гнатському шляху, де було знайдено групи двох невідомих людей. В одному з них здивовані гладіатори впізнали начальника легіону