Читати книгу - "Спартак, Рафаелло Джованьолі"

Так дійшла до Спартака ця сумна звістка. У нього виникла підозра, що, можливо, в самому таборі причаївся зрадник, який руйнував його плани. Але йому не вдалося вияснити найголовніше: загинув Рутілій, потрапивши до навмисне розставленої пастки, чи у випадковій сутичці з якимсь зустрічним на шляху.

Як би там не було, а після почесного поховання Рутілія треба було вирядити в Рим до Катіліни іншого посланця.

Оскільки рада гладіаторських начальників уже ухвалила направити посланця, то Спартак вважав за краще ні з ким не радитися про вибір людини для виконання цього доручення. Таємно, щоб ніхто у таборі не знав, він доручив цю важку і делікатну справу найдорожчій людині — Арторіксові.

Арторікс, щоб легше обминути перешкоди та уникнути неминучих небезпек, вирішив навчитися штукарства скоморохів. Для цього він знайшов справжнього скомороха і під великим секретом навчився у нього різних фокусів, які показував потім у Римі біля Карінської курії. Арторікс купив у нього пса і мавпу, з якими від серпня до листопада щодня вправлявся, щоб як слід набити руку у фокусах. Потім він таємно покинув табір; віддалившись од нього, зняв зброю, переодягся скоморохом і невеликими переходами, зупиняючись по дорозі майже у всіх містах і селах, прийшов до Рима.

Читачі вже бачили, як несподівано йому довелося дати докази свого фіглярства перед добрими квірітами. Тепер підемо слідом за сміливим юнаком, який, пробираючись вулицею попід Палатіном до Великого цирку, незабаром дійшов до курії Саліїв, де серед галасу й сміху трапезували люди найрізноманітніших станів. Вони найбільше ласували смаженою свининою — улюбленою на свята сатурналій стравою.

— Слава Сатурнові! — вигукнув велетенський на зріст раб-каппадокієць, біля якого сів Арторікс. — Слава Сатурнові і смачним сосискам, які приготував Куріон, оцей корчмар! Ніхто краще від нього не здатний готувати страви з свинини!

— Хай боронять боги, щоб я цим вихвалявся! — відгукнувся Куріон, присадкуватий, опецькуватий чоловік. — Але я привселюдно можу сказати, що таких сосисок, вимені і свинячих тельбухів не подають навіть за столом у Лукулла і Марка Красса. Присягаюся чорними косами Юнони, захисниці мого дому!

— Ура веселим сатурналіям! — встаючи з келихом, проревів якийсь сп'янілий раб, що взяв на себе роль заводіяки тостів.

Усі випили одним духом.

— І хай звелять всемогутні боги, — вигукнув каппадокієць, — щоб повернулося царство Сатурна і на землі щезли навіть сліди рабства!

— Але ж тоді ти не їв би сосисок Куріона і не пив би оцього добрячого цекубського вина!

— Ну то й що? — ображено крикнув раб. — Хіба не можна жити без цекубського і фалернського вина? Хіба води з джерел моїх рідних гір не досить, щоб утолити спрагу вільної людини?

— Вода годиться тільки для обмивання й купання, — насмішкувато зауважив інший раб. — А я краще полюбляю цекубське.

— І батіг наглядача! — додав каппадокієць. — О Гінезію, звироднілий афінянине, як принизило тебе довголітнє рабство!

Арторікс залишився випити ще кухоль тускульського вина, щоб дослухати до кінця цікаву розмову за столом.

— Ого!.. — озвався якийсь громадянин, звертаючись до каппадокійця. — Ого!.. Милий мій Едіок, здається мені, що, прикриваючись сатурналіями, ти підбурюєш рабів па повстання. Чи не хочеш ти прислужитися Спартакові?

— Хай Ереб поглине підлого гладіатора! — закричав якийсь патрицій, розгніваний згадкою про це ім'я.

— Хай у пеклі Мінос дасть йому Еріній у подруги! — додав громадянин.

— Хай він буде тричі проклятий! — закричали кілька сусідів каппадокійця.

— Ох які ви хоробрі, які безстрашні! — в'їдливо й спокійно промовив каппадокієць. — Не витрачайте даремно стріл, бо клятий гладіатор надто далеко звідси!

— Присягаюся богами, покровителями Риму! Цей підлий раб сміє ображати нас, римлян, і захищати мерзенного варвара!

— Чекай, не гарячися! — сказав Едіок. — Я нікого не ображаю, а тим менше вас, славні патриції та громадяни, бо серед вас сидить і мій господар. Я не піду, як і досі не йшов, за Спартаком. В успіх його справи я не вірю, бо проти нього — щасливий, богами улюблений Рим. Та не йдучи за ним, я не вважаю своїм обов'язком ненавидіти і проклинати його, як ви, за те, що він, сподіваючись завоювати свободу собі і своїм товаришам, узявся за зброю і мужньо бореться проти римських легіонів. А говорячи так, я користуюсь тією повною свободою дій і слова, яка надається нам; рабам, протягом цих трьох днів обрядами сатурналій.

У відповідь на ці слова каппадокійця римляни незадоволено загомоніли, а громадянин — його господар — роздратовано закричав:

— Присягаюся білим покровом богині невинності, я не можу слухати такого!.. Ти б менше образив мене, нерозумний слуга, коли б став гудити мене особисто, мою дружину і честь мого дому!.. Благай… благай своїх богів, щоб я після сатурналій не згадав про твої нечестиві слова!

— Він сміє захищати гладіатора!

— Хвалити його мерзенні діла!

— Величати цього найпідлішого розбійника!

— Присягаюся Кастором і Поллуксом!

— О Геркулес!.. Яке зухвальство!..

— Та ще сьогодні, саме сьогодні, коли ми найдужче почуваємо згубні наслідки його повстання! — вигукнув громадянин, господар Едіока. — Саме сьогодні, коли з його вини на весь Рим не знайдеться сотні. навіть десятка гладіаторів, щоб зарізати їх у цирку на честь Сатурна!

«Ах, яке горе!» — подумав Арторікс, маленькими ковтками п'ючи тускульське вино.

— А втім, існує старовинний звичай, якого завжди ревно додержували, — сказав патрицій, — щоб Сатурнові приносили в жертву людей, бо Сатурн був за походженням пекельним божеством, а не небесним.

— То хай Сатурн принаймні спалить на попіл цього осоружного Спартака — першого і єдиного винуватця такого лиха! — крикнула якась вільна громадянка, уже пурпурова від надміру випитого вина.

— Та ні, присягаюсь усіма богами, — закричав патрицій, підводячись, — ми не допустимо такої ганьби! Добрий Сатурн матиме людські жертви! Я перший подам приклад і передам жерцям одного раба для заклання на олтарі бога. Гадаю, що в Римі знайдуться побожні люди, які наслідують мій приклад, і Сатурн матиме людські жертви, як і в попередні роки.

— Так!.. Чудово! — сумно зауважив господар Едіока. — Але хто дасть нам, народові, улюблене видовище — бій гладіаторів?

— Хто нам це дасть? — підхопило кілька засмучених голосів.

Усі замовкли. Арторікс затулив обличчя руками від сорому, що він так само, як і вони, належить до людського роду.

— Це нам дадуть консули наступного року, наші славетні консули Геллій Публікола і Корнелій Клодіан; вони обидва вирушать навесні проти гладіатора, — сказав патрицій, і його очі заблищали жорстокою радістю. — Вони вирушать з двома арміями майже по тридцять тисяч воїнів у кожній… Отоді ми побачимо — присягаюся Геркулесом Переможцем! — чи зможе цей варвар, що забирає