Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добре, ходімо в ванну, — сказала мені та Ігорю Юрія, після чого ми увійшли до маєтку. — Вона у мене велика, всі вліземо.
Посеред великої вітальні були широкі сходи, що вели кудись нагору, а вліво та вправо відходило два коридори. Все всередині теж було з білого гладкого каменю та прикрашене різними картинами й візерунками на стінах. За нами одразу ж увійшли дві служниці, що пішли у справах, а от Бернард повів коней до стайні.
— Вдома у князя Ладомиру було як у якійсь дерев'яній халупі, якщо порівнювати з твоїм прекрасним будинком, Юріє, — промовила я оглянувшись на вікна, що мали дуже чисте та рівне скло, з якимось блакитним відтінком.
Через це скло в маєтку були переважно холодні відтінки, навіть попри дивні золотисті свічки, що були встановлені на стінах та освітлювали коридори. Вогонь в них був маленьким, але світив добре. І не було схоже, що з часом вони мають погаснути.
— Думаю, його дім і був дерев’яною халупою, — кивнула Юрія.
— Мабуть, коштує це все більше за деякі міста, — додала я.
— Податки зі всієї Євіанни йдуть в тому числі й чистим імперцям, що живуть у Вищому Місті. Імперія, по суті, існує задля нашого комфорту.
— Це дуже несправедливо, — сказала я посміхнувшись. — Але я рада, що тобі з цим пощастило.
Юрія не стала змушувати нас стояти у вітальні, і ми всі пішли кудись в підвал, де і виявилася, знову ж таки кам'яна, ванна. Вона справді була велика, і в неї б влізло близько п'яти дорослих людей.
Забувши про все, ми роздяглися догола та залізли в воду. У воді було щось розведене, а тому вона виглядала мутною та не дуже прозорою, завдяки чому я могла прикривати лише груди рукою. Все ж не горіла бажанням світитися перед Ігорем.
Занурившись по шию, я насолодилася теплом та тим, що подорож нарешті завершилася. Запах від того, що розвели у воді, був квітковим, і добре відволікав від зайвих думок, змушуючи уявляти ті самі квіти. Юрія так і зовсім на якийсь час занурилася повністю під воду, від чого її білосніжне волосся розійшлося у всі сторони, рухаючись наче живе.
— Юріє, як мені дізнатися, де саме знаходиться аптека моєї бабусі? — запитала я в неї як тільки та показалася з-під води. — Вона десь у Середньому Місті, але це все, що я знаю.
— Хм-м, — задумалась вона. — А ось це вже гарне запитання.
— Лебек знав де вона знаходиться, бо знайшов її на прохання моєї мами, щоб дізнатися про стан будівлі, — сказала я те, що пригадала, сподіваючись, що це хоча б якось допоможе.
— Тоді запитаєш про це у Бернарда. Він був близьким другом Лебека, і можливо ходив туди разом з ним. Також він буде твоєю охороною у Середньому Місті, — відповіла вона та граючись поплескала долонею по воді. — Тільки не поспішай туди заселятися, добре? Спершу там потрібно буде все привести до ладу. І як й обіцяла, я допоможу тобі з цим, але трішки пізніше.
— Тоді я завтра запитаю у Бернарда, і якщо він знає те місце, піду разом з ним.
— А ми? — запитав здивовано Ігор.
— А вам буде чим натомість зайнятися, голубки, — відповіла я під хитру посмішку Юрії. — Я б не проти прогулятися околицями на самоті, нехай і в компанії охоронця.
— Це не проблема, Бернард буде з тобою, але ти не відчуватимеш його присутності, поки сама не захочеш. Він не із балакучих, а тому зберігатиме відчуття самотності.
— Добре, якщо так, — промовила я та заплющила очі, після чого і сама занурилася під воду.
Відчувала себе молодою та повною сил, але це лише тілом. Розумом я розуміла, що мені вже багато років, які я провела в інших світах. Загалом уже більше сотні, якщо не тисячі… Не рахувала. Але шкода, що ніякої особливої мудрості від цього віку я не отримала, бо блукання лісом особливого досвіду не дає.
Я виглядаю на двадцять, може трішки більше, і схоже, що такою і залишуся. Це лише здогадки, але раз я не постаріла у світі чортів, в той час, як моє волосся там росло, то у них було непогане підґрунтя. Жахливо усвідомлювати те, що я цілком можу пережити усіх близьких собі людей… Від цього стає сумно.
Пізніше ми нарешті покинули ванну, коли надворі вже стояла глибока ніч. Ми багато розмовляли та думали, але в основному про наше минуле прожите разом. Цього вечора я пригадувала батьків та деяких жителів Сірих Птахів, старого Силана, сліпу жінку, що прихистила мене одного разу, Славку з Ладомиру. Цілком можливо, що з усіх них лише остання досі була жива. За Міраю та Сестру Крипти я навіть не переймалася, адже ті переживуть будь-що, як мені здалося.
Лаврентія зустріла нас на другому поверсі, де було дві кімнати одна навпроти іншої.
— Пані Юріє, Ігорю, для вас я приготувала цю кімнату, — промовила вона та вказала пальцем на двері. — А для Вас, пані Діано, ось цю. Якщо буде щось потрібне, мене, або Румі, можна знайти на першому поверсі в кімнаті біля кухні.
— Дякую, — промовила я, насправді не відчуваючи задоволення від такого звернення.
— Дякую велике, — промовив й Ігор.
Служанка пішла, і ми одразу ж зайшли до кімнати, що приготували для Юрії. Як і очікувалося, на столі було вдосталь пляшок з вином. Не те щоб я відчувала слабкість до алкоголю, але з таким життям іноді просто хочеться напитися ледь не до смерті.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Узурпація: Євіанна, Erleen Nord», після закриття браузера.