Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

Коли Арсену виповнилось дев’ятнадцять, на нього заглядались навіть заміжні жінки – високий, ставний, із пронизливими зеленими очима і темним волоссям, що прикривало шию – він був чоловіком. Худий та анемічний Тадеуш, хоч і старший, на його фоні скидався на підлітка, що несподівано швидко виріс і не знає, що з цим робити.
Арсен одягався просто, волосся стягував на потилиці шкіряним ремінцем і намагався не виділятись у присутності панича. Він прекрасно знав, що цим ще більше підкреслює свою перевагу і впивався мовчазною помстою. Глибоко всередині він зневажав Тадеуша за самовпевненість, яка зробила його слабким, неврівноваженим та егоцентричним.
Арсен переважав його у всьому. Він навчився не зціплювати зуби і не затискати кулаки, коли стікав люттю у відповідь на знущання Тадеуша, переконливо вдавав недоумка на уроках, а сам вчився подумки, ночами читав книжки із панської бібліотеки, намагався згадати та повторити танцювальні па при кожній нагоді і Марічка, стримуючи сміх, допомагала йому. Арсен досконало володів польською, латиною, французькою. Він брав книжки з бібліотеки, ховався в глибині саду і читав вголос, практикуючи вимову, розмовляв сам із собою, на уроках закривав очі, вдаючи, що спить, а насправді всотував кожен звук, кожен нюанс у вимові вчителя. Потім він почав вивчати німецьку із новим вчителем після того, як поміщик вирішив, що його сину не досить домашньої освіти, а тому він поїде на навчання у Відень через два роки. Арсен не сумнівався, що поїде з ним і у цьому бачив свій шанс вирватись на волю.
Часом Арсену здавалось, що Тадеуш більше не зневажає його, а тихо ненавидить. Він перестав висміювати його одяг та зовнішність перед друзями, а на уроках уважно спостерігав за ним. А Арсену вже не було потреби вдавати дурня, він відверто нудився і не розумів, чому вони досі вчаться. Тадеуш вже дорослий чоловік і повинен вчитись керувати маєтком та землями або готуватись до служби у королівському війську, чим він ще зовсім недавно хизувався. Натомість поміщик замовив для свого сина нових вчителів і Арсен здогадувався, що Тадеушу готують майбутнє у сеймі.
Арсен стис губи, щоб приховати посмішку і опустив голову, Тадеушу, із його самозакоханою обмеженістю якраз там і місце.
Удар ліктем в бік змусив Арсена зігнутись і хрипко видихнути. Він здивовано подивився на Тадеуша і зустрів його колючий погляд.
– Тобі весело? Я завжди казав, що ти не здатний до науки, але мені не заважай.
Арсен лише здивовано звів брови, а тоді покірно опустив голову, зараз буде урок німецької, тоді він йому не заважатиме.
Арсен виходив із бібліотеки останнім. До його обов’язків належало прибирання після уроків і він користувався цим часом, щоб повторити почуте та уважно перечитати написане вчителем на дошці.
Коли він відкрив двері, у нього влетіла мала розлючена фурія і мало не впала, стукнувшись йому в груди. Арсен зловив її за плечі, втримуючи від падіння, а наступної миті зустрів сповнений ненависті погляд синіх очей.
– Забери від мене руки, лайдаку…
Арсен смикнувся і відступив. Він відчував, що зараз його обличчя холодне та бліде, але за мить почне пашіти від стримуваної люті.
– Вибачте панно…
– Не смій говорити до мене. Не смій торкатись мене більше. І не смій навіть дивитись в мій бік.
Вона гордо обійшла Арсена але зробивши кілька кроків розвернулась:
– Чого стоїш? Забирайся з очей.
Арсен до болю закусив губу і мовчки вийшов.
Сестра Тадеуша, Ядвіга, перевершувала брата у всьому найкращому – у злобі, підступності та підлості їй не було рівних. Арсен подумав про те, що їй лише дванадцять, а вона вже може із милою усмішкою довести до плачу навіть дорослу родовиту шляхтянку. І вона була надзвичайно розумною. Арсен не міг не захоплюватись цим, хоча тихо ненавидів її за все інше.
Арсен з нетерпінням чекав дня від’їзду і сподівався, що це станеться раніше, аніж за два роки. А Ядвіга тим часом вирішила довести його до сказу. Вона наче навмисно з’являлась у найнесподіваніший момент і зачіпала його, ображала, принижувала. Якби ж він міг хоча б просто розвернутись і піти, або сказати їй все, що про неї думає. Але він був змушений мовчки слухати та терпіти і це бісило його безмірно. Коли Арсен зрозумів, що все це робиться навмисно, почав ігнорувати Ядвігу, в той час як Тадеуш відверто потішався.
– Чим ти допік сестричці? У неї язик, як жало. Така мала, вредна оса.
Арсен часом дивився на Ядвігу, коли був певен, що вона його не бачить. Він намагався зрозуміти, звідки у неї стільки злості та отрути. Може тому, що вона негарна?
Вона росла і змінювалась. Із милої, пухкої дівчинки Ядвіга перетворилась на тонку, худючу дівчину із гострими та різкими рисами обличчя. Її солом’яні кучері потемніли, стали неслухняними та жорсткими, а шкіра втратила здоровий рум’янець. З кожним днем Ядвіга одягалась все розкішніше і ставала все злішою. Пан Прилуцький обожнював її і, щоб компенсувати відсутність матері, виконував всі примхи, а вона почувалась абсолютно безкарною. Ядвіга знала, якщо Тадеушу дозволено все, то їй – трохи більше.
Полегшення прийшло несподівано. Поміщик вирішив, що його донька теж має отримати освіту, гідну її становища і відправив Ядвігу у школу при монастирі у Варшаві.
Після її від’їзду час для Арсена полетів із неймовірною швидкістю. Він ламав себе, змушуючи здаватись покірним, послужливим та обмеженим, але все частіше Арсену здавалось, що Тадеуш йому не вірить. Той став занадто зосередженим, уважним і якось Арсен почув, що Тадеуш радиться із батьком, чи брати його із собою за кордон і зрозумів, що це не перша їх така розмова.
У Арсена на мить зупинилось серце. Якщо він не поїде із Тадеушем, то ніколи не отримає волю. Але пан Прилуцький нагадав, що вони вже обговорювали це раніше і, з вже відомих йому причин, Арсену краще бути з ним. Крім того, для Тадека краще мати біля себе людину, яка знає всі його забаганки і знає, як їх правильно виконати.