Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

У день від’їзду Арсен так нервував, що сам собі здавався схожим на недоумка. Все валилось із рук, він заледве усвідомлював, що до нього кажуть і, лише отримавши удар кулаком в плечі від Тадеуша, він нарешті змусив себе перестати тремтіти.
Коли речі нарешті спакували і екіпаж виїхав за межі маєтку, Арсен все ще не вірив, що це правда. Він жадібно вбирав поглядом дорогу і не зразу відчув колючий погляд Тадеуша.
– Думаєш, всіх обдурив?
– Що?
– Не щокай мені! Ти мій раб, тому мовчи і слухай уважно, бо накажу розвернути карету і лишу тебе скніти в псарні.
Арсен відчув, як тілом повільно розтікається холод і від того стає важко дихати.
– Не дивись на мене тупими очима! Я бачив, як ти читаєш книжки з батькової бібліотеки. Ти добре прикидався і я мав би здогадатись зразу. Ти знаєш, нащо я беру тебе з собою? Тому що, як правильно зауважили татуньцьо, ти знаєш про мене все і навіть такі мої маленькі таємниці, про які нікому більше знати не варто.
Арсен спалахнув і стис кулаки, а Тадеуш розсміявся.
– Ти правильно здогадався, у Відні буде так само. Ти будеш подобатись, а я отримаю решту. Але розумієш в чому проблема? Не може мій невільник бути на одному рівні зі мною. Тому ми скажемо всім, що ти мій далекий збіднілий родич, якому я протегую. На людях ми будемо майже на рівних, але не смій забуватись, бо поїдеш додому в кайданах. І ще одне, не думай, що зможеш втекти, за кордоном це не легше, аніж тут. Ти занадто помітний…
Арсен опустив голову і до болю стис щелепи. Він захопився власними успіхами і недооцінив Тадеуша. Доведеться бути дуже обережним, приспати його пильність і добре обдумати план втечі. Він не збирається все життя бути змієм-спокусником для зарозумілого панича.

Вже через пів року Арсен забув про втечу. Нове життя йому подобалось і він майже отримував задоволення від нього. Тадеуш позбавив його обов’язків прислужування, сказавши, що це псує йому руки та поставу. Арсен одягався у добрих кравців і несподівано виявилось, що у нього бездоганний смак. З часом Тадеуш через зуби але все ж почав радитись з ним, замовляючи новий одяг.
Навчання в університеті, гулянки з новими друзями, світські прийоми – Арсен виділявся всюди і по трохи почав забувати, що він невільник. Його вже навіть не надто пригнічувала роль спокусника, Арсен навчився отримувати задоволення і від цього. Чим більш впевненим у собі він ставав, тим менше зусиль йому доводилось докладати.
Через два роки Арсен згадав про волю. Він посварився з Тадеушем через правила етикету за столом і той у злості викрикнув, що кріпак не має права вказувати шляхтичеві, як поводитись. Арсен проковтнув образу і вирішив, що втече тієї ж ночі, але коли злість минула, зрозумів що це нереально. У нього немає нічого – ані місця, де можна сховатись, ані грошей, ані документів.
Арсен не спав майже всю ніч обдумуючи, що робити далі і вирішив, що найкраще не подавати виду, як сильно його зачепили слова Тадеуша. Зранку все буде, як завжди – наука, розваги та задоволення. А тим часом він почне заводити знайомства із потрібними людьми, щоб зробити собі папери, нишком продаватиме деякі речі, щоб назбирати грошей і вдаватиме далі, що Тадеуш його найкращий друг. А щойно закінчиться навчання – втече.

Останній рік виявився важким. Арсену здавалось, що всі вже знають правду про нього та його наміри, що Тадеуш почне перешукувати його речі і знайде схованку… Арсен вже відчував смак волі і смикався кожного разу, коли йому здавалось, що Тадеуш занадто уважний.
А тоді з’явилась Агнеса і Тадеуш захотів її. Не просто розважитись. Він втратив голову і вже збирався писати батькові, що знайшов собі наречену, а вона вперто ігнорувала його.
Агнеса здавалась несхожою на всіх, навіть дуже знатних дівчат. Тиха, скромна, бездоганно вихована, бездоганно одягнута, бездоганно ввічлива та рівна з усіма, із важким вінком темно-русявого волосся навколо голови – вона здавалась занадто чистою навіть для Арсена. Аж поки він не зустрівся з нею поглядом. Лише мить, але її величезні карі очі закрили собою світ, зупинили дихання і сховались за густими віями.
Арсен знав, що немає права навіть думати про неї, але нічого не міг з собою зробити. Йому хотілось показати Агнесі, що він кращий за будь-якого з її залицяльників, освіченіший, вихованіший, культурніший і не тому, що цього вимагає становище, а тому, що сам прагнув.
Коли їм з Тадеушем траплялось зустрічати Агнесу у когось на світському прийомі, обидва змінювались невпізнанно. Тадеуш губився, кусав губи і стискав кулаки, щоб приховати хвилювання. У її присутності він заледве міг зв’язати речення і цим ще більше підкреслював жахливий акцент. Агнеса ввічливо схиляла голову, ховаючи усмішку.
Арсен навпаки, відчував свою перевагу і випромінював стільки впевненості та магнетизму, що навколо нього збиралась зграйка захоплених дам. Він з усіма був незмінно ввічливим, дотепним і ледь схиляв голову, звертаючись до Агнеси, наче підкреслював цим своє особливе ставлення до неї. А вона все частіше підводила голову і на мить довше затримувала на ньому погляд.
Одного вечора Арсен зважився запросити Агнесу на танець і вона погодилась, прийнявши його руку. Вони майже не торкались одне одного у танці, але Арсену було байдуже до всього – він бачив її захоплений погляд і забув про всі умовності…
Додому їхали мовчки, Арсен замріяно дивився у вікно карети і не помічав блиску в очах Тадеуша, не помітив, як той кивнув кучеру та лакеям іти за ними, не помітив, як Тадеуш замахнувся. Руків’я його палички розсікло Арсену шкіру до кістки під самим оком.
Першим імпульсом було вдарити, але перш ніж він зробив крок, на Арсена кинулись лакеї і скрутили руки за спиною, а тоді поставили на коліна перед паничем.
– Ти лайдаку, холопе! Як ти посмів? Ким ти себе уявляєш? Паном, вельможею? Ти раб і рабом здохнеш! В колодки його і в підвал, а завтра я вирішу, що з ним робити.