Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— І я тебе кохаю, — вимовила і поцілувала його в губи.
Ми стояли там, у ванній кімнаті, обіймаючись, відчуваючи, як наші життя змінюються назавжди. Майбутнє стало ще яскравішим, і я знала, що з Богданом поруч ми зможемо подолати все.
Простоявши ще так декілька хвилин, ми поспішили на день народження Віталія, заодно і розповімо їм чудову новину. Я хвилювалася, адже ще не знала, як батьки відреагують на новину про те, що ми чекаємо дитину, але чи варто їм про це говорити? А якщо вагітність завмре, або серцебиття не буде прослуховуватися, а якщо я не зможу виносити здорову дитину?
— Ти готова? — запитав Богдан, стоячи біля дверей, готовий вирушати.
— Готова. Просто переживаю, як вони це сприймуть. А може, варто не казати? А якщо я не вагітна і тест був хибним, або коли ми підемо на УЗД, а там не почують серцебиття? Чи ще гірше, якщо плід завмре, — зізналася я, нервово крутячись ободком для волосся, наче це може якось заспокоїти мої думки.
Богдан погладив мене по руці, його голос був спокійним, але в ньому звучала впевненість:
— Ти занадто себе накручуєш. Я впевнений, що все буде добре. І ти народиш нам здорову дитину — сина чи доньку, не має значення. Головне, що ми разом, і я підтримуватиму тебе на кожному кроці. Ти не одна в цьому.
Я подивилася на нього, і в його очах я побачила ту саму впевненість, яку він щойно вимовив словами. Його спокій був зараз єдиним твердим ґрунтом під моїми ногами. Я на мить заспокоїлася, але сумніви все ще шепотіли в моїй голові.
— Але якщо щось піде не так, — тихо промовила я, — я не знаю, чи зможу це пережити.
Богдан міцніше стиснув мою руку, його обличчя стало ще більш серйозним, але в його погляді не було страху.
— Повір мені, Мар’яно, я бачу, як ти переживаєш, але я готовий бути твоєю опорою. Все буде добре, ми з тобою через усе пройдемо. І якщо навіть щось піде не так, ми будемо сильні разом. Ти не маєш цього боятися.
Я відчула, як у грудях знову розцвітало тепле почуття. Богдан був правий. І навіть якщо шлях попереду не буде легким, ми точно пройдемо його разом.
Ми поїхали до його батьків. Коли увійшли в їхній дім, мама зустріла нас з радісною усмішкою, а тато, сидячи в кріслі, з цікавістю дивився на нас.
Богдан і я швидко підійшли до нього.
— Вітаємо вас з днем народження! — вигукнула вручаючи, йому пакунок від себе.
— Успіхів, здоров’я і удачі, ну і щоб маму робив щасливою, — відповів Богдан вручаючи пакунок від себе.
— Дякую! — Віталій спочатку обійняв мене, а потім Богдана.
— Мені здається, чи ви якісь таємничі сьогодні? — запитала мама, підходячи до нас.
Я усміхнулася і, зібравши всю свою сміливість, почала:
— Ми з Богданом маємо для вас чудову новину… Ми чекаємо на дитину, — сказала я, спостерігаючи за їхніми реакціями.
Мама миттєво сплеснула долонями, її обличчя розцвіло від радості, і вона обійняла мене так міцно, що я відчула кожну краплю її щастя, наче воно переливалося в мене.
— Боже мій! Це найкраща новина! Я така щаслива за вас обох! — вигукнула мама. Навіть Віталій, хоч і завжди був стриманим, посміхнувся і схвально кивнув.
Я посміхнулася у відповідь, але погляд мій мимоволі впав на Мішу. Він стояв трохи осторонь, і його обличчя не могло приховати того, що кипіло в його душі. Це було зрозуміло — ще зовсім нещодавно Міша писав мені листи, наповнені щирими зізнаннями, дарував квіти, був моїм таємним шанувальником. А тепер, коли все, про що він мріяв, виявилось таким далеким, я знала, що це тяжкий удар для нього. Дівчина, яку він кохав, виходить заміж за його друга, та ще й чекає дитину. Мені стало так його шкода — цей біль, цей розпач, вони були у його очах, і я не могла не відчути їх, бо розуміла, що для нього зараз все змінилося назавжди.
Так хочеться, щоб Міша знайшов свою другу половинку, ту, що відповість йому взаємністю, яка принесе йому справжнє щастя. Адже він заслуговував на це більше за будь-кого. Бачити його таким розбитим — це нестерпно. Його серце відкрите для кохання, але, здавалося, доля не поспішала дарувати йому це щастя. Сподіваюся, одного дня він зустріне ту, хто наповнить його життя теплом, розумінням і підтримкою. І тоді Міша стане таким же щасливим, як і ми з Богданом.
Богдан, стоячи поруч, ніжно притиснув мене до себе. Але перш ніж ми встигли обговорити деталі, Віталій, батько Богдана, привернув увагу всіх урочистим тоном:
— А тепер дозвольте й нам поділитися радістю, — він узяв маму за руку. — Ми вирішили одружитися!
Усі затамували подих, немов у той момент час зупинився. Потім простір вибухнув від захоплених вигуків та вітальних слів.
— Вітаю вас, — усміхнулася я, обіймаючи майбутніх молодят, — це справді чудова новина!
Богдан не міг залишитися осторонь. Він наблизився до батька, притиснувши руку до серця:
— Це справді неочікувано, але я дуже радий за вас. Ви обоє заслуговуєте на таке щастя.
Міша, який стояв трохи в стороні, не міг не сказати слова. Він підняв голову, дивлячись на нас із теплом у очах:
— А я не можу не привітати вас, чотирьох. Я щиро радий за вас. Але, мабуть, я краще піду. Не хочу заважати вашим радощам. Тут я, здається, зайвий.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька», після закриття браузера.