Читати книгу - "(не) згоріти вщент, Мелорі Бронд"

—Синку не проганяй мене, дозволь ще посидіти біля онука.

—З чого раптом в тебе такі думки? Залишайся з онуком, стільки, скільки забажаєш. Ми з дружиною не проти і давно відпустили образу на тебе.

—Дякую, синку. Я стільки причинив вам болю, картаю і досі себе за свої вчинки. Все життя прагнув влади грошей і не розумів найголовнішого: Ніякі гроші світу, не варті, щоб промінювати на них родину. 

Найбільшу провину, я відчуваю до твоєї матері. Яку нажаль, я не можу виправити. Вона мене щиро покохала, незважаючи на те, що я був простим хлопцем, який тільки починав свою кар'єру. Але я був засліплений і прагнув грошей, визнання зруйнувавши її своїм егоїзмом.

Більше я нікому, по справжньому, не був потрібен, тільки мої гроші і зв'язки. Я щиро вдячний Вікторії, до вона виростила гідного сина. Ти єдиний, який не покинув мене, не зважаючи на завданий тобі біль.

Дякую тобі, синку, що не зважаючи на всі між нами непорозуміння, ти мене зумів пробачити. Втрачені роки, я хочу надолужити з онуком, якщо дозволите.

—Тату, все що забажаєш, приходь коли тобі буде зручно.

Провівши останніх гостей, я піднявся до нас в спальню. Мел обнявши  легенько синочка на ліжку, спокійно вже спали. Я присів в крісло і довго дивився на них в роздумах.

Як виявляться, мало нам потрібно, для душевного спокою у житті. Найбільше щастя і розкіш, це поряд син і кохана, яка надихає тебе і надає крила за спиною. Заради цього варто жити, а все інше це тільки доповнення до нас і нашого добробуту.

Я не знаю, що нас чекає в майбутньому, але разом ми впораємось. Своє найдорожче, буду оберігати все життя.