Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Глава 83

А в мене мороз пробіг шкірою. Як близько він до істини. План моєї попередниці справді дещо хаотичний. Мабуть, вона збиралася корегувати його, приїхавши до палацу. Але доля вирішила інакше, вірніше, світ тіней мав на неї свої плани.

- Тепер моє питання, - награно-бадьоро перервала його роздуми. – Все ж таки, що собою являє ваша магія?

- Ви ніколи не здаєтеся? - перепитав його високість, посміхнувшись.

Як же мені подобається ось ця його ледь помітна посмішка, здається, ніколи не надивлюся.

Але було видно, що йому зовсім не хочеться говорити на цю тему.

- Не в моїх правилах, - знизала я плечима і продовжила подумки:

«Хоча, я вже здалася одному дуже незвичайному і страшенно привабливому принцу, нехай він про це ще й не знає».

- Добре, я вам відповім, - Дракон залпом допив вино і поставив порожній келих на столик. – Коли мені було сім років, у палаці мало відбутися якесь свято. Служниці намагалися напнути на мене ошатний кольоровий одяг. Як я не чинив опір, мене ніхто не слухав. Імператриця лише байдуже стежила за їхніми діями та підказувала, як краще тримати мене, щоб не міг вирватися. Я був просто в сказі, і тоді вперше в пориві гніву випустив на волю магію. Це вийшло мимоволі. В одну мить усі четверо, хто перебував у кімнаті, лежали вже мертвими і ще двоє охоронців, що стояли біля дверей кімнати. Моя мати залишилася живою лише завдяки своїм магічним здібностям, але й для неї це не пройшло дарма. Імператриця прожила після того три роки і, як я чув, помирала у тяжких муках.Він розповідав так холодно і відсторонено, а в мене від жаху вся шкіра вкрилася мурашками і волосся на потилиці стало дибки.

Як страшно! Бідолашних служниць, звичайно, шкода, але виходить, він убив власну матір?

- Мені розповідали трохи іншу версію, - промовила на видиху.

Адже йому було всього сім років. Бідолашна дитина, як вона змогла таке витримати?

– Вам сказали, що мене відкинула моя сім'я? - спитав принц, посміхнувшись. - Так і було. Після того, що сталося, мене почали боятися.

– Тому відправили до Північних печер, – продовжила його розповідь і Дракон кивнув.

Але в його погляді я не вловила ні образи, ні ненависті, лише якась вселенська втома.

Змирився? Вибачив?

Стало так шкода того маленького хлопця, якому довелося стільки пережити. Не дивно, що людяність захована в ньому під товстим шаром із льоду та зневаги.

- Вашої провини в тому не було, - захотілося захистити того семирічного переляканого хлопця.

В голові сплив образ Вовченя, яке так само страждало від самотності і нерозуміння, адже його теж могли за якусь провину відправити куди подалі.

- Я знаю! - видав він несподівано радісно. – Хочете ще вина?

І не чекаючи моєї відповіді, наповнив келихи.

- Але як ви там вижили? – я все ще не могла прийти до тями від його розповіді.

- Ви ставите дуже багато запитань, - сказав його високість, відкидаючись на подушку. - Тепер моя черга.

Знову внутрішньо напружилася, згадавши про свої проблеми. Головне не прокручувати в голові отримані зі спогадів Алани картинки інакше мені ніяк не виправдатися. Я бачила все надто виразно, наче її очима.Якщо він вловить хоч трохи, навіть подумати страшно, які зробить висновки.

- Запитуйте! - постаралася надати своєму обличчю ввічливо-добродушний вираз.

Начебто ми просто ведемо світську бесіду, не більше.

- Ви не бачили того, хто стріляв у мене? – не змінюючи тону, запитав принц, а я внутрішньо здригнулася.

Вміє ж він збити з пантелику. Подібного питання я зовсім не очікувала.

- Ні, - просто відповіла. – Було надто темно.

- Розкажіть мені, що сталося далі, - його високість підвівся з-за столу і з келихом у руці попрямував до вікна. Сівши на широке підвіконня, обернувся до мене.

- Отже ... - почав він за мене, поспішаючи продовжити розповідь.

- Так, - кивнула і я, і зробила той самий маневр, що й принц, давши собі трохи часу на роздуми.

Зупинившись поряд і, дивлячись на темніший у сутінках сад, спокійно, почала викладати події.

- Я не одразу вловила, що трапилося, настільки все було несподіваним. Тільки коли ви впали на землю, зрозуміла, що щось не так. А коли побачила стрілу у ваших грудях, злякалася не на жарт.

- Злякалися? - перепитав принц, збиваючи мене з думки. - Мені здавалося, що ви нічого не боїтеся.

Подивилася йому в очі, у них іскрився сміх. Йому подобається з мене потішатися чи він здогадується про мою магію?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно