Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Місяць, а саме тридцять один день минув з того часу, як я останній раз обіймала коханого в аеропорту. Через сум та сльози я мало що запам'ятала з того дня, але його підбадьорлива посмішка й досі майорить перед очима, і я все ще відчуваю його ніжні обійми, що мали заспокоїти мене тієї миті.
Слава так само багато працює, як і вдома, і весь день крутиться як та білка в колесі. Лише пізно вночі ми викроюємо годинку, щоб поспілкуватись по відеозв’язку. Хоч камера і не передає повної картини, та я все одно бачу який він виснажений, тому попри величезне бажання якнайдовше чути голос коханого, я першою відправляю його спати.
Спочатку він відмовлявся та пручався, та згодом все ж таки погодився, але за умови, що ми будемо обмінюватись повідомленнями у месенджері. Ця ідея виявилась доволі життєздатною, бо нам не треба було чекати ночі аби розповісти щось один одному і ми могли писати повідомлення у будь-який час, так само як і читати, щойно з'явиться вільна хвилинка.
Коханий: “Картопля смажена або відварна?”
Шалена посмішка розтягується по всьому обличчі, коли отримую чергове повідомлення від Слави. Він першим розпочав цю гру, коли запитав кого б з відомих чоловіків я обрала Бреда Пітта чи Джоні Деппа. З того часу, ми закидаємо один одному подібні питання. Хтось скаже, що це забави дитячого садка, та для мене ця гра справжній скарб, бо завдяки їй я дізналась, що улюблений колір Слави - синій, яєчню він полюбляє у вигляді глазуньї, а між соком та морсом він обере компот.
Ми знаходимось за сотні кілометрів один від одного, але навіть ця дитяча забавка робить нас ближчими крок за кроком.
Я: “Звісно що смажена, плюс фірмові огірочки твоєї мами.”
Відправляю повідомлення, а в мої двері знову стукають. Я вже знаю хто це, тому запрошую дівчат увійти. На стільці переді мною сідають мої бджілки покоївки Поліна та Яна. Я ще не знаю, як вони відреагують на мою пропозицію, але сподіваюсь, що вони мене підтримають.
- Ви хотіли нас бачити? - впевнено запитує Поліна.
Попри наше невдале перше знайомство, ми таки знайшли спільну мову та іноді я навіть звертаюсь до неї за порадами, аби вдосконалити процеси прибирання в готелі.
- Так, дівчата, - одягаю на обличчя посмішку, аби вони не лякались мого термінового виклику. - Тут така справа, що крім цього готелю, я ще маю шефство над кількома апартаментами Антона Миколайовича, та дуже потребую вашої допомоги, - вони наче з полегшенням видихають після моїх слів. - До недавнього часу я мала справу з клінінговими компаніями, які брали на себе відповідальність, щодо прибирання апартаментів після виїзду гостей, та результати перевірки цих прибирань, мене, чесно кажучи, засмутили. Я бачу вашу старанність, і те як має виглядати відповідальна праця, тому хочу запропонувати вам такий собі додатковий підробіток.
Дівчата вирівнюються на стільцях та посміхаючись переглядаються. Прошу Ліду принести нам каву і ми починаємо розбір обов'язків, графіків, термінів та інших деталей, пов'язаних з новою роботою дівчат. І все ніби у нас складається добре, крім того, що оплату за прибирання наш бухгалтер згодна платити лише на реквізити фірми, а ніяк не готівкою, як я сподівалась. Тому пропоную дівчатам оформити ФОП і спокійно отримувати свої грошенята, без страху бути взятими за сраку податковою.
- Як варіант, можете назвати фірму “Поляна”, - жартома пропоную назву з міксу їх імен Поліна та Яна, від чого дівчата починають реготати.
- Дякуємо за довіру і можливість підробити, але над назвою ми ще подумаємо, - сміючись відповідає Поліна, і вони звільняють мій кабінет.
Допиваю свою каву, і збираюсь замовити собі щось перекусити на вечерю у нашого нового кухаря, як на телефон приходить повідомлення:
"Я повернувся. Заберу тебе з роботи. Не тікай."
Андрій. Я не бачила його три тижні, поки він був у якомусь важливому відрядженні, і це дало мені трішки передишки. Але і від нього я вже не зможу приховувати животик, що почав трохи стирчати.
Поки Слава на стажуванні, я не збираюсь розповідати йому про вагітність. І це моє рішення. Нехай воно не правильне й егоїстичне, та я його прийняла, беручи всю відповідальність на себе.
Після того, що я побачила в той день у пологовому, після того, як я почула слова Слави про важливість цього стажування, та після сліз тієї пари, що з надією дивилась на нього, сподіваючись, що він врятує їх дитину, я прийняла рішення. Рішення, в якому Слава не дізнається про мою вагітність поки не повернеться зі стажування додому.
Те, як він дивився на тих діточок, як посміхався й ніжно торкався маленьких ручок свідчило лише про одне, що після мого зізнання він нікуди не поїде. Він би не залишив мене саму, а я б ненавиділа себе за те, що зруйнувала його кар'єру, та поставила під удар здоров’я, а можливо і життя його маленьких пацієнтів.
Три місяці не так вже і багато, тим паче, що Галина Володимирівна вже не дає мені сумувати своїми постійними дзвінками, а коли про це дізнається Андрій, то вільного простору в моєму житті стане ще менше. А ще й Надя з Ярославом та дівчата… як все це вигребти?
Найбільше гризе мою совість те, що Слава дізнається про мою вагітність останнім, після всіх родичів. Це найболючіше для мене. В моєму ідеальному всесвіті, саме він першим побачив би заповідні дві смужки на тесті, але в нашому всесвіті все одразу пішло шкереберть і виправити всі наші помилки вже неможливо, тому зараз ми і маємо те що маємо.
Наразі все що мені залишається, це найближчі два місяці тримати рот на замку, щоб не зірвати його зі стажування, та молитися, що він не зненавидів мене за те, що я позбавила його права вибору.
Відкриваю шухляду в який вже декілька днів лежить коробка з подарунком для Андрія. На відміну від брата, він любить сюрпризи, тому і новину про те, що він скоро стане дядьком, я вирішила розповісти йому незвичайним способом.
- Я вже тут, - зненацька двері до мого кабінету відчиняються і на порозі з'являється майбутній дядько моїх дітей.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.