Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

Хворий придурок! Кончений виродок!

Навіщо? Навіщо потрібні були ці ігри?

Його ж ще за першої зустрічі потягло до неї! І треба було бути повним ідіотом, щоби все просрати!

Тоді, в приймальні, вона стояла така втрачена, наче побачила принца на білому коні. І якби принц був принцом, а не дегенератом, він схопив би, потягнув до себе замок. Любив, поважав, порошинки б здував. Подарунки дарував, пестив, цілував.

А вона просто його любила б. Беззавітно, ніжно, щиро. Як насправді в цьому житті любила тільки вона. Може, ще мама.

Гордій зрозумів, що майже створив цю ідилію. Тоді, коли велів їй узяти відпустку. Коли спробував зробити казку. Який не доля вже було втілитися.

Він згадував і згадував, уявляв, як могло бути. Вчора, сьогодні, щодня багато років поспіль...

Ось він повертається додому із роботи. А вона чекає. Вона чекає вдома, жодних трудових буднів.

Вона – лише для нього. Готує – тільки йому. Усміхається лише йому.

Вона зустрічає його, солодкий медово-ванільний запах. Тільки її, такий рідний, такий бажаний. Цей запах періодично зводить його з розуму.

Він цілує її в коридорі, поцілунок відразу запалює їх обох, і він злітає з котушок. Вони не бачилися лише кілька годин, але й тіло, і душа вже нудьгували. І треба, життєво необхідно знову припасти до її солодкого джерела, щоб жити далі. Він бере її прямо там, у коридорі. Швидко, сильно, палко. Але вона також хоче. Вже хоче. Вона завжди хоче його. Його дівчина. Його лялечка...

Останні слова різко тверезять.

Він – грав із нею. Він – знущався. Він не тільки не дбав, мало не вбив.

Сльози, яких Гордій не пам'ятав ще з дитинства, років із трьох, не пізніше, гарячими доріжками обпалили обличчя.

Вона довірилася йому. Покохала його. Вручила всю себе. А він просто зрадив. Більше того, багато разів поспіль. Не тільки того фатального дня в клубі. Набагато раніше. Коли, як ляльку, насадив її на іншого. Коли при ній трахав повію, довівши до істерики і судом. Коли змушував займатися незвичайним сексом, не для взаємного задоволення, а на покарання, за якісь дрібниці, знаки уваги від колег.

Тепер він розумів, що тоді їм володіли ревнощі.

Потім - небажання визнати, що по вуха загруз у ній, у цій солодкій дівчинці.

Зрозумій він це раніше, прийми - як Божий дар, а не як покарання або свою слабкість, тоді все ще можна було б виправити.

А зараз...

Тільки зараз Гордій повністю відчув, що втратив не тільки Лолу. Він втратив себе. Своє життя. І просто не уявляв, як можна було б все виправити. Ну, хай не все, але хоч якісь крупинки, уламки щастя, яке було так близько, тільки простягни руку. Але руку він не простяг. Навпаки, все розтоптав і перетворив на попіл.

***

Гордій приїхав до клубу наступного дня. Була субота, рівно через два тижні після...

Він хотів поговорити з Данилом, йому потрібна була порада. Друг, таки, знав всю їхню історію. Більше того, кілька ігор, через які Гордій змусив пройти Лолу, були вигадані саме Данилом. Наприклад, з Аліною. Передбачалося, що та просто спостерігатиме... Але, як завжди, Гордій сам усе перевернув з ніг на голову. Принизив, розтоптав, довів до істерики. Ні, навіть двох істерик.

Господи, що ж він за чудовисько таке...

Гордій дуже хотів якось викупити провину. Якщо треба - самому пройти через приниження та біль...

Але поки що не розумів, що має робити, і сподівався, що друг зможе йому допомогти.

Так, саме Данило. Його не треба було присвячувати у подробиці. Хоча останній трагічний епізод стався без його участі. Данила не було того жахливого дня. Виїжджав у справах. Якби був, можливо зупинив би...

Вчора Гордій довго ще сидів в одній позі після того, як батько пішов. Він так і сяк обмірковував слова, сказані наприкінці розмови.

Невже це допоможе? Невже, переживши ситуацію у зворотному вигляді, можна відмотати час назад?

Гордій не знав, як це зробити. Що він має зробити? Взяти покарання з рук Лоли? Але вона точно не захоче йти ще раз у клуб. А насильно привести – це навряд чи спрацює. Тільки новий зрив може спричинити.

Він справді колись читав, що є такий метод психотерапії. Коли постраждалий переживає ті самі події, лише в іншій ролі. Або з іншим кінцем. Ну на кшталт "клин клином вибивають".

Напевно, потрібно спробувати. Але як?

Тому й приперся сьогодні сюди, попросити поради. Почувався незатишно, відчуваючи косі погляди. Багато хто зацікавлено поглядав, бажаючи вивідати подробиці подальшого розвитку подій між ним та Лолою.

Він також хотів би якогось розвитку відносин, але, на жаль, між ними нічого не відбувалося. На обох тиснули жах та біль від того, що сталося. І обидва не могли зрушити з мертвої точки і продовжувати жити далі. Разом чи окремо.
Данила він знайшов біля бару. Друг кивком привітав Гордія і мовчки дивився на нього. Гордій витримав цей погляд, не одвернувся. Але й замовляти не поспішав.

Розумів, що Данилу як співвласнику клубу, звичайно ж, розповіли про те, що тут сталося.

Данило відвернувся першим, узяв свій віскі зі стійки та відпила ковток. Гордій теж замовив собі випити. Поки чекав на випивку - мовчав. Не знав, з чого почати.

Потім зрозумів, що не може ось так, у спільній суботній метушні, зосередити думки. Тому вимовив начебто насилу:

- Давай кудись вийдемо.

Данило не здивувався, мовчки встав з барного стільця і, підхопивши свій напій, так само мовчки пішов у приватні кімнати. Відчинивши двері однієї з них, пройшов усередину та сів на диван.

Гордій зайшов слідом, якось дикувато озирнувся на всі боки, ніби вперше побував у такій обстановці.

– Допоможи мені… – тихо попросив.