Читати книгу - "Зламати ляльку Loly, Катерина Дако"

За два тижні у двері до Гордія подзвонили.

Він спочатку хотів не відчиняти, але той, що стояв під дверима, не вгамовувався. Дзвінок продовжував заливатись.

Гордій, як важкохворий, підвівся з-за столу, відштовхнувшись долонями від стільниці, і пішов відчиняти.

За дверима стояв батько. Вони не бачилися кілька тижнів, але гість був шокований зовнішнім виглядом господаря квартири. Неголений, кудлатий, з темними кругами під запалими очима. У відкритій сорочці та старих джинсах, Гордій виглядав як після тяжкої хвороби.

- Що, все так погано? - поцікавився він, бачачи реакцію батька.

- Що трапилося?

Батько відтіснив сина та зайшов у квартиру. Добре, що вчора тут була хатня робітниця.

Гордій не хотів говорити, надто було боляче. Але, з іншого боку, вони завжди були з батьком близькі, тож і приховувати нічого не міг.

- Я її втратив, - сказав так, ніби батько був у курсі. Насправді Гордій нікому не розповідав про Лолу. У подробицях знав лише Данило. Та й інші члени клубу, звичайно, бачили їх разом.

Батько здивовано підняв брови.

- Її?

-Так, Лолу.

- А... - простяг батько, наче це все пояснювало. - Ну, так поверни. Чоловік ти чи...

Але його перервало глухе гарчання Гордея.

- Дурень я. І мудак. І зовсім не чоловік.

- Що так? – не зрозумів Введенський-старший. - Начебто виховував тебе як мужика. І що, не вийшло?

- Ні, - коротко кинув Гордій. - знущався я з неї. А потім взагалі...

Гордій запустив п'ятірню у відросле волосся.

- Коротше, у клубі її публічно покарав. Несправедливо, не розібравшись. Жорстоко. А вона зламалася... І вона втратила дитину.

Ігор Сергійович дивився дивно, начебто з осудом, а наче з жалем. І незрозуміло, чого було більше.

- Матері не кажи, - попросив Гордій.

- Не скажу. Хочеш, щоб ще й мати зламалася?

Батько замислився. Навряд чи щось можна було сказати у цій ситуації.

- А я потім тільки зрозумів, що люблю її більше за життя. І що мені не жити без неї. От і не живу, так, існую.

Батько продовжував мовчати, сидячи у напруженій позі. І Гордій замовк.

- Звичайно, дитину не повернеш, - нарешті перебив мовчання батько. - Але ти можеш зробити ще одну. Або не одну. Тільки прощення заслужи.

- Як? Як його заслужити? - зірвався на крик Гордій.

Хоча обидва розуміли, що криком нічого не досягнеш.

- Думаю, з огляду на ваші... м-м-м... захоплення, - батько справді був близький із сином і знав про відвідування закритого клубу, - ти маєш пройти через те, через що пройшла вона.

Подумав і додав:

– Навіть не так. Вона має пройти через це. Тільки не в ролі жертви. Вона має тебе покарати...