Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Дякую за гостинність, - допивши каву, Леон підвівся. – Вже пізня година. Пора й честь знати, як говориться.
- Було приємно познайомитись, – посміхаючись, промовила мама.
- Навзаєм, – він галантно наклонився, цілуючи їй руку.
- Богдане, – він простягнув руку татові. – Доброї ночі.
- Леонід, – промовив тато й потис руку. – Дякую, тобі також.
- Я проведу тебе, – сказала я і вийшла з ним в коридор.
Леон одягнувся, підійшов до мене і ніжно поцілував. Я підвелася навшпиньки і запитала його на вухо:
- Що ти сказав татові, що він весь час був таким спокійним?
- Правду, – стиха промовив Леон. – Що ти мій Всесвіт. Єдина, заради кого я живу. Ніхто не змусить мене розірвати стосунки з тобою.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.