Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

— Оце здорово! — вигукнув Джордж. — Коли ж ти, тітонько Хлоє, їдеш?

— Завтра вранці, разом із Семом. А ви, містере Джордж, сіли б та й написали дядечку Тому про наші новини.

— Буде зроблено! — радісно вигукнув Джордж. — Ото втішиться дядько Том, коли отримає від нас звісточку! Я лише збігаю додому по папір та чорнило. Тітонько Хлоє, а про стригунців теж треба писати, як ви гадаєте?

— Звичайно, треба, містере Джордж. Біжіть уже, а я поки приготую чогось перекусити — курятину, може… Коли ще вам випаде нагода вечеряти у старенької тітоньки Хлої!

Розділ XXІІ

«Трава засихає і в’яне цвіт»

Життя людське минає непомітно. Отак непомітно день за днем спливли два роки життя нашого друга Тома. Живучи далеко від усього, що було миле його серцю, він усією душею тягнувся до своїх близьких, але відчай ніколи не перемагав його, бо він мав непохитну віру. Озираючись назад, знедолені люди сприймають прожиті роки сповненими горя та тяжких випробувань, однак сильніші з нас обов’язково помічають, що завжди було щось, що не давало здатися у полон безнадії та опустити руки. І хоча повноцінного щастя не було, зате завжди був сенс, що допомагав у житті.

Сидячи у своєму «кабінеті», Том читав про людину, яка «навчилася вдовольнятися тим, що у неї є». Такий життєвий принцип здавався йому розумним і правильним, бо відповідав глибокому змістові духовного спокою, який він черпав із читання Біблії.

У новому Томовому житті був один надзвичайний день: він отримав відповідь на свого листа! Вісточка була написана почерком Джорджа Шелбі, літери були такі великі та так чітко виведені, що «лист можна було прочитати з другого кінця кімнати». Лист повідомляв важливі домашні новини, про які читач вже знає з попереднього розділу. Найцікавіше Томові було читати про своїх рідних. З листа він дізнався, що Хлоя найнялася у кондитерську в Луїсвіллі і що за свою майстерність вона отримуватиме чималі гроші, які всі до єдиного цента відкладатимуться на Томів викуп. Том аж просльозився, читаючи, що Моз і Піт вже майже самостійні, а маленька «господарюватиме» у панських покоях, і що її догляд взяли на себе самі господарі й Саллі.

Джордж не забув написати і про їхню хатинку: без тітоньки Хлої вона стоятиме зачинена — чекатиме своїх домочадців, але щойно Том повернеться додому, її відремонтують і прикрасять.

Під кінець листа юний Шелбі перерахував з великої літери всі навчальні дисципліни, які вивчає у школі, назву кожного з них прикрасивши всілякими викрутасами. Далі він написав клички чотирьох жеребців, які появилися у їхній конюшні за час Томової відсутності. А ще Джордж повідомив, що батьки його здорові.

Це був звичайнісінький, не надто чуттєвий лист, що нічим особливим не вирізнявся. Але для Тома він був взірцем, епістолярним шедевром. Том носився із ним, як з писаною торбою і цілком серйозно радився з Євою, чи не оправити його в рамочку і не прибити на стінку. Так вони були б і зробили, якби не одне «але»: тоді однієї сторони листа не було б видно.

Єва росла, а разом із нею й дружба Тома та маленької міс. Важко описати словами, ким ця дівчинка була для нього: він любив Єву як реальну, земну істоту, і разом з тим сприймав її як небесне божественне начало. Так моряк-італієць дивиться на образок Ісуса-немовляти — ніжно та благоговійно. Виконати будь-яке Євине прохання, будь-яку її забаганку було для нього щастям. На базарі він вибирав для неї найкрасивіші квіти, купував їй то стиглий персик, то соковитий апельсин. Серце його сповнювалося радістю, коли він, повертаючись додому, здалеку бачив її золотаву голівку і чув її янгольський голос:

— Ану, дядечку Томе, покажи, що ти мені приніс сьогодні?

Єва також була щедра на добрі послуги для Тома. Хоч вона і була ще зовсім дитиною, проте вже прекрасно читала. Завдяки своїй музикальності, поетичній уяві та вродженому потягу до усього піднесено-благородного вона так натхненно читала Біблію вголос, як ніхто інший. Спочатку добра Єва читала лише для Тома, щоб йому було приємно, але з часом її чуттєва натура пройнялася внутрішнім змістом цієї надзвичайної книги. Дівчинка полюбила Біблію і відчувала потребу пізнавати її дедалі глибше. Книга пробуджувала у ній незрозуміло сильні почуття, притаманні запальним і вразливим юним душам.

Найбільше їй подобалися книги пророків і Одкровення святого Івана Богослова. Вона старанно намагалася збагнути їхній зміст, але він, окутаний густою пеленою образності, не давався осягненню розумом, однак піднесений виклад цих частин Святого Письма просто заворожував її душу. Біблія справляла однакове враження і на Єву, маленьку дівчинку, і на Тома, дорослого чоловіка з великим життєвим досвідом за плечима. Біблія говорила про майбутню славу, про щось неймовірно прекрасне, що наповнювало їхні душі лагідним теплом. Вони не розуміли, чому так відбувається, — вони лише відчували це і раділи. В духовному світі усе не так, як у фізичному: там незвідане безслідно не пропадає. У якийсь благословенний момент душа пробуджується зі сну і стає на порозі двох вічностей — минулої та майбутньої. Сяйво з небес освітлює лише маленький простір довкола душі, і вона тягнеться до невідомого, відгукується на голоси, що долинають із неосвітлених глибин, хоче доторкнутися то тіней, які ворушаться за туманною завісою… Ці голоси і тіні начебто знайомі, але все одно невпізнанні, і душа сподівається, що туман розсіється і вона зрозуміє таємний зміст, який несуть у собі ці видіння.

Описувані далі події відбуватимуться на віллі біля озера Поншартрен, куди Сен-Клери переїхали усім домом. Літня спека змусила усіх, хто тільки міг, тікати із задушливого міста ближче до природи — туди, куди долітав свіжий вітер з моря.

Ґанок оперізував усю будівлю. Фасад дивився на галявинку, за якою буяв величезний сад із розмаїттям тропічних рослин та квітів. Заплутані стежини саду збігали вниз до великого озера. Золоте проміння сонця ніжило водну гладінь, і здалеку озеро скидалося на велетенське магічне люстро з казки про чаклунів і магів.

Одного недільного вечора вогненний захід сонця запалив увесь небокрай і відбивався у воді, яка зливалася з небом. По озеру з золотисто-рожевими відблисками легко, мов примари, пливли човни з білими вітрилами, а перші зірочки блищали високо у небі і милувалися на своє розпливчасте віддзеркалення у воді.

Том із Євою сиділи при самій воді на дерновій лавочці біля альтанки, оповитої зеленню. На колінах у дівчинки