Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Вона замовкла, тамуючи зітхання. Відверто кажучи, характер у неї був куди твердіший, ніж у чоловіка. Дарма містер Шелбі не хотів радитися із дружиною щодо своїх справ, бо вона чудово могла б впоратися із ними, оскільки була наділена практичним розумом.

Місіс Шелбі усією душею прагнула виконати дану Томові та тітоньці Хлої обіцянку, і те, що справа затягується на невизначений час, дуже її засмутило.

— Невже ми не зможемо зібрати необхідної суми? — повернулася вона до теми про Томів викуп. — Бідолашна тітонька Хлоя так на це сподівається…

— Мені дуже шкода, що я змусив їх даремно сподіватися. Тепер було б чесно і розумно сказати тітоньці Хлої, щоб вона не чекала марно на Томове повернення. Нехай звикає до думки, що уже нічого не змінити. Скоро він знайде собі іншу жінку, та й Хлої варто подумати про іншого…

— Містере Шелбі! Я вчила наших негрів, що їхній шлюб священний, як і наш із вами! Із яким обличчям я мала б тепер радити таке Хлої?!

— Тоді, Емілі, мушу зізнатися: мені прикро, що ви втовкмачуєте слугам у голови те, що їх не стосується.

— Ці моральні цінності проповідує Біблія, містере Шелбі!

— Я не хочу сперечатися щодо ваших релігійних переконань, Емілі, але мені здається, що вони зовсім непридатні для тих, хто перебуває у такому становищі, як негри-раби.

— Це правда, — сказала місіс Шелбі, — саме тому я й ненавиджу рабовласництво. Друже мій, ну хіба можна відмахуватися від обіцянок, які ми даємо цим беззахисним істотам? Якщо не можна здобути грошей іншим шляхом, я даватиму уроки музики. Моїх заробітків на викуп має вистачити.

— І ви погодитеся на таке приниження? Я цього не дозволю.

— Приниження? Знаєте, що для мене буде значно принизливіше? Коли люди перестануть вірити моєму слову!

— Я знаю ваше прагнення до героїзму і нездійсненних мрій, — сказав містер Шелбі, — Та перш ніж зробити такий альтруїстичний крок, раджу вам як слід усе обдумати, Емілі…

Їхню розмову перервала тітонька Хлоя, з’явившись на порозі зали.

— Перепрошую, місіс, будьте ласкаві… — почала вона.

— Чого тобі, Хлоє? — запитала господиня, підводячись із крісла.

— Чи не вийдете ви на ґаток подивитися на птицю?

Хлоя чомусь уперто називала ґанок «ґатком», незважаючи на неодноразові виправляння її усіма домочадцями.

— Яка різниця? — гнівалася вона і знову повторювала ту саму помилку.

Місіс Шелбі вийшла на ґанок і усміхнулася до Хлої, яка зосереджено розглядала зарізаних курчат і качок, розкладених рядком на землі.

— Я оце думаю, що непогано було б приготувати із курчат паштет.

— Та мені якось байдуже, тітонько Хлоє. Роби, як знаєш.

Хлоя, стоячи на місці, розгублено крутила на долоні курча. Її думки, вочевидь, були зайняті чимось іншим. Нарешті вона, наважившись, розсміялася коротким переривчастим смішком, який у негрів завжди передує якійсь сумнівній пропозиції, і мовила:

— Господи, місіс! Нащо ви ото з господарем сушите собі голови, де взяти гроші? Вони і так уже просто у вас в руках! — і Хлоя знову захихотіла.

— Що ти маєш на увазі? Я не розумію… — сказала місіс Шелбі, не сумніваючись ні на мить, що Хлоя чула її розмову з чоловіком від першого до останнього слівця.

— Подумайте самі, місіс! — підсміюючись, говорила тітонька Хлоя. — Інші пани посилають своїх негрів на заробітки і отримують з цього чималий прибуток. Кому потрібно тримати вдома таку ораву? Нас усіх прогодувати — це ж ого-го!

— І що ти, Хлоє, пропонуєш?

— Нічого не пропоную, місіс. А ось Сем каже, буцімто у Луїсвіллі є один… бандитер, чи як там його… І йому начебто потрібна хороша помічниця — пироги пекти. Обіцяє щотижневий заробіток — чотири долари.

— Ну то й що?

— Ото я собі й думаю: може, саме час вам випробувати Саллі по-справжньому? Я ж недаремно з нею стільки років панькалася. Дечому навчила… Якщо місіс відпустить мене на заробітки, у вас зайві гроші й з’являться… Я зі своїм печивом та пиріжками ні перед ким не осоромлюся, будь-який бандитер буде задоволений.

— Кондитер, Хлоє.

— Ну кондитер! Ніяк я цього слова запам’ятати не можу.

— А як же діти? Невже покинеш їх?

— Господи, місіс! Хлопчики ж уже величенькі, працюватимуть, вони спритні. А доня у мене без причини не вередує, з нею буде небагато клопотів. Її Саллі візьме до себе.

— Луїсвілл — неблизький світ.

— Та хіба ж цим мене злякаєш? Це ж вниз за течією річки? Може, і мій старий десь у тих місцях… — Хлоя благально подивилася на місіс Шелбі.

— Ні, Хлоє, він на декількасот миль далі…

У Хлої аж обличчя витягнулося.

— Та нічого. Все ж ближче до нього, ніж отут…

— Вмовила ти мене, тітонько Хлоє, відпущу тебе. Обіцяю, твої заробітки до останнього цента підуть на викуп Тома.

Тітонька Хлоя аж засяяла від почутого, її темне обличчя освітила невимовна радість і вдячність.

— Господи, місіс! Яка ж ви добра! Я вже все обдумала. Мені ж нічого не потрібно — ні одягу, ні взуття. Я усе до цента збережу. А скільки у році тижнів, місіс?

— П’ятдесят два, — відповіла місіс Шелбі.

— Ого! І за кожен тиждень по чотири долари! Скільки ж це виходить?

— Двісті вісімдесят доларів.

— Нічого собі! — радісно і здивовано вигукнула Хлоя. — А скільки часу мені треба буде працювати, щоб назбирати всю суму?

— Від чотирьох до п’яти років. Але тобі не доведеться відпрацьовувати усю суму: я своїх грошей додам.

— Не годиться, щоб місіс давала уроки. Це неприпустимо. Господар правий, не для вас це!

— Не хвилюйся, Хлоє, честі нашої сім’ї я не заплямую, — промовила місіс Шелбі, усміхаючись. — А коли ти плануєш від’їжджати?

— Та я нічого ще не планую. Щоправда, Сем везе стригунців до Луїсвілла на продаж, може і мене прихопити. Деякі речі у мене зібрані… Якщо місіс скаже, я можу виїхати завтра вранці з Семом. От тільки мені перепустка потрібна і рекомендаційний лист бажано.

— Добре, тітонько Хлоє… Якщо містер Шелбі не заперечуватиме, все буде готове до завтрашнього ранку. Та спершу потрібно узгодити з ним.

Місіс Шелбі пішла через ґанок у дім, а Хлоя, щаслива і схвильована, помчала до себе у хатинку збиратися в дорогу.

— Містере Джордж, а ви нічого й не знаєте? Я їду до Луїсвілла! — оголосила вона Джорджу Шелбі, коли той побачив її за перебиранням дитячого одягу. — Треба усе передивитися, впорядкувати. Таки так, містере Джордж, їду… Я буду отримувати по чотири долари