Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

СЬЮ: Здається, розуміємо: про здоровенного дядька з великими кулаками.

НІК: Так от, оцей чоловік побив і третю особу, і жінку. Я не вважаю, що для нас зараз має значення, хто був правий, а хто винний…

ҐЛЕН: Ти помиляєшся, Ніку.

СТЮ: Хай договорить, Ґлене.

ҐЛЕН: Але потім я б волів до цього повернутися.

СТЮ: Гаразд. Ральфе, продовжуй.

РАЛЬФ: Ага — я вже скоро все.

НІК: …бо це означає: цей чоловік скоїв карний злочин — напад із побиттям, а при тому гуляє на свободі. Із цих трьох випадків громадян він хвилює найбільше. У нас «плавильний казан», дуже мішане суспільство, і в ньому ще буде чимало конфліктів і тертя. Я не хотів би в Боулдері бачити закон джунглів. Уявіть ситуацію, якби цей чоловік узяв із ломбарду револьвер 45 калібру і застрелив би обох, а не побив. Тоді в нас тут ходив би на свободі вбивця.

СЬЮ: Боже, Нікі, що це таке? Така от «думка дня»?

ЛАРРІ: Так, воно некрасиво, але він має рацію. Є така стара приповідка, моряки, здається, так кажуть: «Коли щось може піти не так, воно піде не так».

НІК: Стю вже головував і на публічних, і на приватних зборах, тож люди вже бачать у ньому авторитет. І як людина Стю, на мою думку, хороший.

СТЮ: Дякую на доброму слові, Ніку. Мабуть, ти ніколи не помічав, що я ношу черевики на платформі. Але якщо серйозно, я погоджуся на це, коли ви справді цього хочете. Роботу цю прибиту я собі не хотів: із того, що я бачив у Техасі, поліція здебільшого займається тим, що чистить тобі сорочку, якщо тебе обригав який-небудь Річ Моффат, чи відшкрібає таких ідіотів, як Ґерінгер, від асфальту. Тільки про одне попрошу: коли винесемо це на загальні збори, то встановіть такий самий річний термін, як і з Комітетом. І я дам усім чітко зрозуміти, що рік — і я з цієї посади йду. Якщо можна, добре?

ҐЛЕН: Гадаю, я можу за всіх нас погодитися. Хочу подякувати Нікові за пропозицію, яка, по-моєму, є геніальною. І підтримую.

СТЮ: Гаразд, виносимо на голосування. Обговорення буде?

ФРЕН: Так, буде. У мене є питання. А якщо тобі голову відстрелять?

СТЮ: Я не думаю…

ФРЕН: Аякже, не думаєш. Ти не думаєш. А що Нік мені скаже, якщо вийде не так, як ти думаєш? «Вибач, Френ»? Оце він мені скаже? «Твій чоловік лежить в окружному суді з діркою в голові, і я вважаю, що ми припустилися помилки»? Ісусе-Маріє, мені народжувати, а ви тут надумали робити з нього Пата Ґарретта[99]!

Обговорення тривало ще десять хвилин, здебільшого не по суті; а Френ, ваша покірна секретарка, проревілась і взяла себе в руки. Проголосували за призначення Стю маршалом Зони 6 проти 1, і цього разу Френ не переголосовувала. Ґлен попросив слова, бажаючи щось сказати перед закриттям.

ҐЛЕН: Це знову зауваження між іншим, не для голосування, а для роздумів. З огляду на третій приклад, наведений Ніком як проблема закону і порядку. Він виклав ситуацію і завершив це словами, що нам не треба перейматися, хто там був правий, хто винний. Я вважаю, то помилка. Я переконаний, що Стю — один із найбільш справедливих людей з тих, кого я знаю. Але правопорядок без суду — це не є справедливість. Це просто віґіліантизм — закон кулака. Тепер уявімо, що той чоловік узяв пістолет і застрелив жінку та її коханця. Потім уявімо, що Стю, наш маршал, приходить, бере його за барки й саджає в холодну. І що далі? Скільки його там тримати? За законом ми взагалі не маємо його там тримати, принаймні за конституцією, яку вчора ввечері ратифікували, бо там сказано, що людина є невинною, доки протилежне не доведено в законному суді. А так, виходить, ми його триматимемо під замком. Ми не будемо почуватися безпечно, якщо він ходитиме по вулицях! Тож ми таке зробимо, хоча це й суперечить конституції, бо коли конституційність змагається з безпекою, має перемогти безпека. Але нам належить зробити безпеку й конституційність синонімами щонайшвидше. Треба подумати про судову систему.

ФРЕН: Це дуже цікаво, і я згодна, що нам слід над цим подумати, але зараз пропоную закривати засідання. Уже пізно, я дуже стомилася.

РАЛЬФ: Еге ж, я підтримую. Поговоримо про це наступного разу. Отак винаходити країну заново — значно складніше, ніж мені здавалося спочатку.

ЛАРРІ: Амінь.

СТЮ: Пропонується закриватися. Як вам це, люди?

За закриття проголосували 7 проти 0.

Френсіс Ґолдсміт, секретар

——

— Чому ти зупиняєшся? — спитала Френ, коли Стю поволі під’їхав до бордюру і спустив ноги. — Лише квартал лишається.

Очі в неї ще лишалися червоними після плачу на зборах, і Стю подумав, що ніколи не бачив її такою втомленою.

— Оце з маршалом… — почав він.

— Стю, я не хочу говорити про це.

— Ну хтось же має це робити, сонечко. І Нік має рацію. Мене логічно обрали.

— На хрін логіку. А я, а дитина? У нас ти що, логіки не бачиш, Стю?

— Мені треба знати, чого ти хочеш для дитини, — тихо, лагідно промовив він. — Ти мені хіба не достатньо казала? Ти ж хочеш привести її в не зовсім божевільний світ. Ти хочеш їй — чи йому — безпеки. І я хочу. Але я не буду казати це перед усіма. Це — між нами. Ви з дитиною — це якраз головні причини того, що я погодився.

— Розумію, — сказала вона тихо, здушено.

Він узяв її за підборіддя й підняв її обличчя. Усміхнувся їй, а вона спробувала усміхнутись у відповідь. Усмішка вийшла слабка, по щоках потекли сльози, але це вже було краще, ніж не усміхатися.

— Усе буде добре, — сказав він.

Вона поволі хитала головою, й окремі сльозинки летіли в теплий літній вечір.

— Я не думаю, — промовила вона. — Ні, мені так не здається.

——

Вона лежала вночі без сну і думала, що тепло буває тільки від горіння — за це Прометею виклювали очі, — а любов завжди приходить із кров’ю.

І в її серце закралася дивна певність і втамувала біль, немов якась повільна анестезія: урешті вони опиняться по коліно в крові. Від цієї думки їй захотілося обхопити живіт захисним рухом,