Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

подвиг або участь у відомій битві. Потрібно відразу зазначити, що будь-яка діяльність в галузі мистецтв у дореволюційній Росії вважалася приватною справою, а тому отримання орденів художниками в ті роки було явищем рідкісним. А от створення живописних полотен за замовленням уряду розглядалося як вид державної служби. Але в той момент Іван Костянтинович на службі ще не перебував. Тільки наприкінці вересня того самого року він був зарахований до Головного морського штабу в званні першого живописця з правом носити мундир Морського міністерства «з тим, щоб звання це вважати почесним…», а рада Петербурзької академії мистецтв одноголосно присвоїла йому звання академіка «щодо живопису морських видів».

Восени 1845 року Айвазовський звернувся в Головний морський штаб і Академію мистецтв з проханням продовжити йому відрядження до Криму для завершення початих ним картин з видами причорноморських портів і сюжетів з подорожі до берегів Малої Азії і Туреччини. Художник отримав дозвіл залишитися там до травня наступного року. Ніхто в Петербурзі навіть не підозрював, що Іван Костянтинович остаточно вирішив оселитися в рідній Феодосії з тим, щоб вона стала основним містом його життя. У 1845 році він придбав ділянку землі на околиці міста, біля самого берега моря, і вже при будівництві передчував, як йому тут комфортно буде жити і працювати. Іван Костянтинович досяг слави і такого матеріального благополуччя, що міг дозволити собі жити в будь-якому куточку світу, але він вибрав місто дитинства.

* * *

1840—1860-ті роки були для Айвазовського щасливою творчою порою. З художника-початківця він перетворився на метра, геніальному пензлю якого була підвладна мінлива морська стихія. Але за ці роки художник пізнав не тільки міцну дружбу, романтичну любов, смак слави і благополуччя, але і заздрість, і гіркоту втрати. Єдине, що залишилося без зміни, це саме розуміння мистецтва Айвазовським і його світосприймання. Він був останнім найбільш яскравим представником романтичного напряму в російському живописі і дотепер залишається ним.

Кращими романтичними творами Айвазовського цього періоду є картини «Буря на Чорному морі» (1845), «Георгіївський монастир» (1846), «Вечір у Криму. Ялта» (1848), «Венеція» (1849), «Вхід у Севастопольську бухту», «Морський берег. Прощання», «Судна на рейді», «Севастопольський рейд» (всі 1851 р.), «Місячна ніч у Криму» (1859), «Море» (1864), «Буря на Північному морі» (1865). Художник завжди прагнув і в житті, і в явищах природи виділяти не типове, а виняткове, незвичайне, рідкісне. І перераховані вище полотна відрізняються особливою звучністю, мажорністю колірного рішення. У них з великою майстерністю зображені тріумфуюче в сонячних променях море, захід сонця, що виблискує всіма кольорами і тихі місячні ночі.

Бурхливе море давно стало улюбленим мотивом пейзажистів-романтиків. Але лише небагато з них зуміли утриматися від хибного пафосу. Бездоганне знання моря врятувало Айвазовського від фальшивої надуманості. Саме такою стала нова картина художника, так з’явився на світ пронизаний духом епічної героїки «Дев’ятий вал» – вершина першого, романтичного періоду в його творчості. І хоча полотно повністю написане за спостереженнями і з уяви, воно є одним із найбільш вражаючих творів російського пейзажного живопису.

Услід за «Дев’ятим валом» ціла серія «бур» народжується на полотнах Айвазовського: «Бурхливе море вночі» (1853), «Вівці, що заганяються бурею в море» (1855), «Буря вночі» (1865), «Бурхливе море» (1868), «Буря» (1872), «Буря коло скеля стих берегів» (1875), «Буря біля мису Айя» (1875). До кінця днів художник був поглинутий ідеєю створення образу схвильованої морської стихії. З-під його пензля вийшов ще цілий цикл картин, що зображають бурхливе море: «Обвал скелі» (1883), «Хвиля» (1889), «Буря на Азовському морі» (1895), «Від штилю до урагану» (1895) та інші.

Значне місце в творчості Айвазовського займають героїчні перемоги російського флоту, які відбувалися безпосередньо за життя художника. Він мав можливість поговорити з учасниками морських битв і навіть побувати на місцях бойових дій. Художник відобразив епізоди морських битв: битву при Гангуті, Чесменський, Наваринський, Синопський бої, Севастопольську оборону.

У жовтні 1853 року Туреччина оголосила війну Росії, а в березні 1854-го на її боці виступили англійський і французький флот. У тому ж таки місяці в Севастополі Айвазовський відкрив виставку своїх батальних полотен в Севастопольському морському зібранні. До його картин неможливо було пробитися.

Абсолютно особливе місце в мистецтві Айвазовського займає Севастопольська епопея, їй присвячено чимало картин. Коли восени 1854 року над півостровом Крим нависла реальна загроза його захоплення, художник був вимушений виїхати з родиною до Харкова, але там він не знаходив спокою. Незважаючи на протести дружини, Іван Костянтинович повернувся в обложене ворогом місто. У перший же день його бачили на Малаховому кургані разом з Нахімовим і Корніловим. З болем у серці дивився живописець на верхівки щогл затоплених кораблів Чорноморського флоту, які перегородили своїми корпусами вхід у Севастопольську бухту ворожому флоту, що виднівся в морі. Він упізнав щоглу лінійного корабля «Силістрія», на якому провів незабутні дні під час десанту у Субаші. Цей образ він відобразив у картині «Облога Севастополя» (1859).

До останніх днів свого життя Айвазовський служив флоту, прославляючи його славні перемоги і героїзм моряків («Захоплення пароплавом «Росія» турецького військового транспорту «Мессіна» на Чорному морі 13 грудня 1877 року»; «Бій пароплава «Веста» з турецьким броненосцем «Фехтібуленд» на Чорному морі 11 липня 1877 року», обидві в 1877 г.; «“Канаріс” спалює турецький флагман», 1881 р.).

* * *

Художник устиг у житті дуже багато зробити. Слід зазначити, що в поглядах на соціальне значення мистецтва у Айвазовського і художників-передвижників, що прийшли після нього, було багато спільного. Задовго до організації пересувних виставок Іван Костянтинович почав влаштовувати виставки своїх картин у Петербурзі та Москві. Протягом життя ним було відкрито більше 120 персональних виставок. Вони проходили не тільки в російських столицях, але і в багатьох губернських містах – Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Керчі, Феодосії. Для тих років це було явищем абсолютно незвичайним. Так, він отримував від цього величезні прибутки, але витрачав їх доцільно і за велінням серця на добрі справи. Добродійна діяльність – це окремий розділ у житті художника.

У 1880 році Айвазовський відкрив у Феодосії першу в Росії периферійну картинну галерею. Багато сучасників при цьому дорікали йому в «надмірній активності», а художник все своє життя творчо підходив не тільки до роботи живописця, але і до методів просування себе на ринок. Фактично, Айвазовський у той далекий час створив свій «бренд» і уміло його «розкрутив», говорячи сучасною мовою.

Більшу частину його художніх робіт, звичайно, становлять марини, проте він пробував себе і в не властивих його даруванню жанрах: портрет і побутовий живопис. Відомо близько десятка автопортретів художника, датованих 1874, 1881, 1889,