Читати книгу - "Американські боги"

— Слухай, я завтикав. Ти мені щойно сказав, з ким ми там перетнемось, але... чорт його зна, просто вилетіло з голови. Заклинило, не можу згадати. Можеш сказати ще раз?

Середа відповів іще раз.

Цього разу Тінь майже вхопився за це ім’я. Воно навіть трохи покрутилося в думках, але знову пішло. Треба було пильніше слухати, коли Середа говорив. Тінь не став запитувати втретє.

— Хто поведе? — натомість запитав він у Середи.

— Ти.

Вони вийшли з дому, спустилися дерев’яними сходами і пройшли вкритою льодом доріжкою до припаркованого чорного «Лінкольна».

Тінь сів за кермо.

Коли ви заходите до казино, на кожному кроці вас щось вабитиме — аби встояти перед такою могутньою спокусою, вам треба бути людиною-кременем: без серця, без розуму і на диво позбавленою пожадливості. Чуєте? Автоматна черга срібних монеток, які гуркотять униз крізь щілини гральних автоматів і пересипаються прямо на килим із вишитою на ньому монограмою, за нею звучить різкий металевий брязкіт «однорукого бандита», а як ви підійдете до столів, весь цей дзенькотливий і пискотливий хор автоматів, що лунав залою, зміниться на спокійне тло нерозбірливих людських розмов — недостатньо голосне, щоб відволікати, але достатньо, щоб підтримувати у гравців необхідний рівень адреналіну.

Усі казино мають таємницю’, яку вони бережуть і охороняють, найсвятішу з-поміж усіх їхніх секретів. Бо ж більшість людей приходить грати не заради виграшу, хоч виграш — це те, що рекламують і продають, що обіцяють і про що мріють. Але ці обіцянки — всього лиш ілюзія, що дозволяє гравцям обманювати самих себе, це та маленька брехня, що служить перепусткою крізь ці величезні, постійно відкриті, гостинні двері.

А таємниця така: люди грають в азартні ігри, щоб витрачати. Вони приходять у казино заради тих миттєвостей, коли почуваються живими, коли вони закручуються за колесом фортуни, коли вони розкриваються разом із картами на столі, коли вони пропадають услід за монетами у щілинці. Вони хочуть відчути свою значущість. І вам вони хвалитимуться своїми виграшами, грошима, які забрали у казино, але вони найбільше цінують, таємно цінують, ті миті, коли вони програли. Це свого роду жертва.

Гроші пливуть крізь казино безперервними зеленими та срібними потоками, перетікаючи з рук у руки: від гравця до круп’є, до касирів, до адміністраторів, інкасаторів, і, зрештою, до святая святих, найбільш сокровенного місця: кімнати підрахунку. І саме тут, у кімнаті підрахунку, місце спокою та відпочинку: зелені купюри впорядковують, вкладають, описують... та потреба в цьому місці поступово зменшується, бо крізь казино тепер тече все більше і більше уявних грошей: послідовність сигналів, нулів та одиниць, що бігають електричними дротами.

У кімнаті підрахунку сидять троє, рахують гроші під невсипущим оком камер, що їх можна побачити... і тих крихітних камер-жучків, яких геть не видно. За одну зміну через руки кожного з тих, хто рахує, пройде більше грошей, ніж пройде через їхні кишені за все життя. Кожен з них уві сні рахує гроші, бачить стосики банкнот і стовпчики цифр, які постійно додають, плутають і впорядковують. Кожен з тих трьох ліниво розмірковує, хоча б раз на тиждень, про способи обдурити охорону і втекти з якомога більшою сумою, кожен з них із жалем відкидає свою мрію як нездійсненну, надаючи перевагу постійній платні перед однаково страшними загрозами тюремної камери чи безіменної могили.

І ось тут, у святая святих, сидять троє і рахують гроші, поряд сидять охоронці і дивляться на тих, хто рахує гроші, приходять люди, приносять і забирають гроші, але є ще один. Цей чоловік носить бездоганний темно-сірий костюм, має темне волосся, чисто поголений, але ні його обличчя, ні його поведінка не відкладаються в пам’яті. На нього не звертаєш уваги — в усіх значеннях цього слова. Ніхто з присутніх тут не помічає його, а якщо хтось і бачить, то забуває про нього цієї ж секунди.

І ось зміна закінчилася, двері відчиняються, і чоловіку сірому костюмі виходить разом з охоронцями, які човгають ногами по килимах із вишитими монограмами, що встеляють довгі коридори. Гроші заховані у сейфах, сейфи везуть до підземного гаража і завантажують у броньовані машини. Пандус, що дозволяє інкасаторській машині виїхати на ранкові вулиці Лас-Веґаса, опускається, і ніхто не помічає чоловіка у темно-сірому костюмі, який проходить крізь гараж і спокійно піднімається по пандусу на тротуар. Чоловікові байдуже до міського пейзажу, який щосили намагається імітувати Нью-Йорк: він навіть не повертає голови, щоб ковзнути по ньому поглядом.

Лас-Веґас став містом, вимріяним з ілюстрацій до дитячої книжки: ось тут казковий замок, там сфінкси обабіч чорної піраміди, яка світить прожектором у нічне небо, ніби зараз сюди приземлиться НЛО, а навкруги неонові оракули і миготливі екрани пророкують щастя і удачу, рекламують співаків та співачок, гумористок та чаклунів з усіх усюд, і куди не кинь оком — блимають вогні, що манять і ваблять. Щогодини вивергається вулкан — яскравим світлом і полум’ям. Щогодини піратський корабель бере на абордаж королівський галеон.

А чоловік у сірому костюмі гуляє собі безтурботно по тротуару, відчуваючи, як гроші течуть містом. Влітку на вулицях гаряче, мов на пательні, і з кожних дверей у зовнішню вологу спеку віє зимним кондиціонованим повітрям, що охолоджує спітнілі обличчя. Чоловікові більше подобається та зимова суха спека, що панує зараз. Він бачить рух грошей як тонку решітку, як переплетіння рухливих променів. Йому подобається, що в цьому пустельному місті гроші рухаються швидко, блискавично міняючи місце та власника — для нього це як наркотик, справжній драйв, що жене його на вулицю, мов наркомана.

Таксі повільно їде за ним назирці, на відстані. Він цього не помічає, йому й на думку не спаде звертати на такі речі увагу — його самого так рідко помічають, що здасться неймовірним сам факт, що за ним хтось може стежити.

Зараз четверта ранку, і він забрідає у старе казино з готелем. Такий стиль вже років тридцять як вийшов із моди, але заклад ще протримається на плаву пару днів, може навіть півроку. Та рано чи пізно він усе одно збанкрутує, його знесуть, забудуть навіки і побудують на його місці новий палац насолод. Ніхто не знає чоловіка, ніхто не пам’ятає його. Бар у фойє пошарпаний і малолюдний, повітря сизе від цигаркового диму, а хтось збирається протринькати пару мільйонів у покер в окремій кімнатці нагорі. Чоловік у темно-сірому костюмі влаштовується в барі кількома поверхами нижче від гри,