Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

Рука мимоволі накриває живіт. А можливо, я вже вагітна.

Чи про таке я мріяла? Тепер не знаю. Раніше мені здавалося, що я зовсім не створена для сім'ї, та й до дітей ставилася досить спокійно. Але новий світ не тільки змінив моє життя, він змінив мене, показав ті сторони моєї душі, мого характеру, про які я не здогадувалася, які й не підозрювала виявити в собі. І кохання, в яке не вірила.

Біолог до мозку кісток, я знала все про гормони, феромони, підсвідомі реакції і соціальні потреби, але про почуття нічого. Про почуття, що народжуються в душі, у серці і живуть не три роки, як стверджує наука, а живуть вічно, навіть після смерті.

Наш світ втратив магію, втратив чари, але тут, тут все залишилося таким самим. І я теж не перетворилася на Еву, я все та сама Женя, але більш багатогранна, більш відкрита і набагато щасливіша. І оглядаючись на своє минуле життя, на свої мрії та сподівання, я розумію, що моє бажання допомагати людям, рятувати життя, вивчати природу насправді і є підсвідомим бажанням кохати та бути коханою.

Знаю, що стати зразковою жінкою-домогосподаркою і займатися виключно домом я не зможу. Проте однозначно зможу знайти заняття до душі. У мене є магія, можливості та знання іншого світу, я точно не занудьгую у Ласфарії. Тим більше з такою люблячою родиною, з людиною, яка знає про мене майже все і приймає таку, яка є, а найголовніше навіть не намагається загнати в рамки звичного тут порядку.

Радісно посміхаюся і теж схиляюся над ілюстрацією в журналі, яку мої співрозмовниці вже обговорюють.

— Ні, — хитаю головою, побачивши сукню, на якій зупинився їхній вибір. — Вона безперечно красива, але більше тобі підходить, Ілін. Ми залишимо закладочку, бо інтуїція мені підказує, що до цієї сторінки ми ще обов'язково повернемося — Ілін сором’язливо червоніє — а я вже побачила, яке хочу.

Жінки відриваються від своєї суперечки і здивовано дивляться на мене, поки я гортаю сторінки в пошуках вбрання, яке помітила краєм ока ще на самому початку.

– Ось! Я хочу таке — нарешті знайшовши потрібну ілюстрацію, показую на обрану модель.

— Але, Ево, на ньому майже немає мережив, — дивується Ілін. — І бантів, і стрічок, і візерунків.

— І рукави довгі. Може, хоч передпліччя залиш відкритими? — підтакує Зої.

— Над відкритими передпліччями я подумаю, але решту залишимо, — м'яко заявляю, закладаючи і цю сторінку, щоб не втратити. Це дійсно сукня моєї мрії. В збіги я не вірю, але тут просто наче сам Всесвіт благословив.