Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     - До речі, вони дуже сердиті на вас.

     - На нас?! – Зойкнула Фані, та стомлено спитав Павло.

     - Так. Бо коли вони приїхали за вашими координатами, поліцейські знайшли двох солідних чоловіків, що повідомили, що стали жертвами двох сексуальних маніяків які прикували їх один до одного та дерева. Щоправда, наявність у сараї трупа дводенної давності вони пояснити не змогли.

    Павло здригнувся. Фані закрила своє обличчя долонями.

     - Бачиш, кохана, - звернувся пан Сміт до дружини, - до чого може призвести необдумане патякання. Незабаром нас звинуватять у кримінальному злочині.

    - Вибач, коханий, - покаялася пані Сміт. – Але тоді я лише думала про те, як відвернути увагу головоріза, щоб ти міг позбавити злодія зброї. То їх відпустили?

     - Ні, - зітхнув пан Тарас. – Їх вже три роки розшукував Інтерпол, тож одеська поліція, з одного боку зраділа, що упіймала злочинців, з іншого – засмутилася, що їх їм на таці принесла пара дилетантів.

   - Мені начхати, що він зайнятий! У мене проблеми! – Заявив знайомий жіночий голос, і пані Анастасія Швець влетіла до кабінету пана Тараса, всілася на незручний стілець та повідомила, - Вас мені рекомендував посол США.

    - Ви – хто? – Витріщився пан Тарас.

   - Це - пані Анастасія Швець, - втомлено пояснив Павло.

    - Та сама, з «Ліхтаря кохання», - додала Фані.

    - І мені сказали, що лише ви можете мені допомогти, - заявила руда пані. – Це - якийсь лютий жах, - повідомила вона. – Спочатку, мій бухгалтер загинула в авіатрощі.  Потім, чи навпаки, вкрали паперові файли на наших клієнтів. Припускаю, хтось копирсався в нашій електронній базі, бо деякі файли зникли. Потім, зникла моя помічниця. А тепер, всіх моїх клієнтів вбивають, один за одним. А вони дуже заможні люди.

     - Але ж вони помирають від проблем із серцем, - обережно заперечив пан Тарас.

    - Ха! – Коротко висловила свою думку пані Анастасія. – Я читала Агату Крісті і я вам кажу – їх отруюють наперстянкою, чи чимось таким. Просто в нашій поліції працюють дуже ледачі люди, які не хочуть працювати! Мені сказали, що вони навіть справу щодо того письменника закрили. А могли б зробити собі ім’я! Тож, я звертаюся до вас, як до представника міжнародної інституції, допоможіть мені! Бо до всієї цієї дупи, ще й мій партнер спився і відправився на Одещину. Каже, в нього нерви. А у мене немає нервів?

     - А Ви, вибачте, з паном Сергієм пара? – Обережно запитала Фані. Руда пані обурилася:

     - Звісно що ні! Він - мій далекий родич. Я його найняла, щоб дурні дівчата дивилися на нього, та підписували договори без роздумів. А цей йолоп переспав із половиною із них!

    - Але Ви цим шантажували дівчат заради грошей? – Припустила пані Сміт. Пані Швець знизала плечима.

    - Якщо вже так сталося, то я мала видобути з цього хоч якусь користь для себе.

    - А іншу половину дівчат чим Ви шантажували?

    Пані Анастасія здригнулася, ніби щойно зрозуміла, що у кабінеті не дві людини. А цілих чотири.

    - А ви самі – хто? – Запитала руда. – Здається, я вас вже десь бачила.

    - То, це – не Ви їх всіх вбиваєте? – Втрутився Павло.

     - З якого дива мені їх вбивати?! – Обурилася пані Швець. – Це - або помста, або мої конкуренти хочуть усунути мене від справ.

     - А пан Мотузник не міг, за Вашою спиною, домовитися із родичами потенційних наречених про вбивства? – Уточнила Фані.

     - У нього мізків на це не вистачить. Він годиться лише для однієї справи і те, як жалілася одна моя подруга – не фонтан. Зараз, - вона заплющила очі та схопилася за скроні. – Рожеве… рожеве… сукня… окуляри…О! – Вона широко розплющила випуклі очі, - це Ви шукали нареченого для своєї свекрухи!

     - Для моєї тітки, - стримано повідомив Павло. – Дякувати Богу, тато ще живий.

    - Ви – Йорік? – Запитала пані Швець. Пан Сміт смикнувся. – Хоча… Ви схожі на того секретаря-жиголо.

    - Запевняю Вас, - сказав шокований Павло, - я ніколи не був жиголо.

    - Він - мій чоловік, - пояснила Фані та взяла чоловіка за руку. Він був настільки втомлений, що вже навіть не смикався. - Але у нього інше ім’я.

    - То, Ви – не вагітні? – Запитала пані Анастасія.

    - Ми з Вами не настільки добре знайомі, щоб я повідомляла Вам такі речі, - манірно сказала пані Сміт. – Але, чи будете Ви такою доброю та скажете, як звуть Вашу біляву помічницю?

    - Ви, - здогадалася пані Швець, - агенти під прикриттям. Христина.

    Це ім’я узгоджувалося із «легендою» покійної пані Бондаренко.

     - І вона використовувала службовий фіолетовий ламброджині? – Уточнив Павло.

    - Так, - погодилася пані Анастасія. – Його знайшли десь в задрипаній провінції та вилучили, як доказ у справі про вбивство. А коли я запитала, кого вбили відмовилися повідомляти. Ви думаєте, - здогадалася вона, - хтось вбив мою помічницю?!