Читати книгу - "Білявки все ще не помирають наодинці, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     Вони не хотіли ризикувати, тож забрали свої речі та одразу виписалися з готелю. Павло запропонував дружині подрімати на задньому сидінні джипу. Фані хотіла весь час бути із коханим, але вирішила, що їй краще трохи поспати – може чоловік втомиться, і джипом доведеться керувати їй.

     Пані Сміт прокинулося від того, що джип смикнувся та зупинився.

    - Ми вже приїхали?

    - Ні, серденько. Ми на АЗС десь на Черкащині. Треба заправитися, і мені конче потрібна кава.

      Вони розділили на двох сандвіч з куркою, томатом, що віддавав рибою, голландським сиром, салатом та якимсь соусом, що нагадував майонез. Фані пила зелений чай, Павло пив каву.

     - Кь гдаш? – Запитала дружина у свого стомленого чоловіка, дожовуючи свою половину сандвічу, - хо хтів підрити дшф?

      Як не дивно, Павло розшифрував цю шифрограму: «Як гадаєш, хто хотів підірвати джип?».

      - Я над цим ретельно думав. І знаєш, біля нашого стояла ідентична автівка. Тож, я дійшов висновку, що хтось хотів підірвати той джип. Може, авто належить  торговцям наркотиків, чи просто успішнішим конкурентам, а може кредиторам. Але виконавець переплутав. Все таки українські злодії надзвичайно непрофесійні.

     - А може, - пожвавішала дружина, - відкриємо курси для головорізів? Скільки будемо брати? Може по тисячі баксів? То, ми дарма поїхали з Одеси?

     - Ну, ця геніальна думка відвідала мене десь біля Кривого Озера, тож я вирішив вже не повертатися до Одеси. І нам треба якнайшвидше віддати ці пістолети Інтерполу. Не хочу, щоб мене зупинила поліція та звинуватила у незаконному зберіганні зброї. – Він похитав головою.

    - Сядь, на цю лавку, - наказала дружина, - я зроблю тобі масаж шиї та плечей, - пояснила вона.

    - Кохана, ти така - турботлива.

    - Павле, - запитала Фані через декілька хвилин. - Може, ти подрімаєш хоч з годинку? А я керуватиму джипом? Я буду їхати дуже обережно.

     - Ти завжди обережно керуєш, як я розумію, - він підняв своє обличчя та зазирнув в очі дружини, яка масажувала його плечі, - але – ні. Я заприсягся, що дбатиму про тебе. І я вважаю, що твій сон - важливіший за мій.

    - Це тому, що ти думаєш, що я слабка жінка? – Уточнила норовлива дружина.

    - Ти – не слабка. Але для мене твоє життя важливіше за моє.

     Фані здригнулася та сіла поруч.

    - Через те, що я, можливо, вже вагітна твоєю першою дитиною? -  запитала вона.

    - Ні. Тому, що я тебе до нестями кохаю, - просто відповів Павло.

    Пан Тарас здригнувся, коли відчинилися двері його кабінету.

    - Я ж вам казав, щоб приходили до мене лише з речовими доказами.

    - А ми з ними і прийшли, - сказав роздратований Павло, який хотів спати і якого нудило не лише від запаху кави, але і від самого слова «КАВА». Він кинув на стіл очільника місцевого відділення Інтерполу два пістолети та ключі від китайського джипу.

     - Вони за запобіжнику? – Здригнувся пан Тарас.

    - А біс його знає, - втомлено сказав пан Сміт та сів на незручний стілець. Його чарівна, але втомлена дружина сіла поруч. – Можна подумати, я би ризикував життям своєї дружини, перевозячи пістолети, що можуть вистрілити.

    - То ви таки одружилися, - сказав пан Тарас, із засудженням.

   - А Ви, як і пан Кестрел, не схвалюєте інститут шлюбу? – Поцікавилася Фані.

   - Зовсім ні, - заперечив підступний представник Інтерполу. – У мене чарівна, але у неї дещо зависокий голос, дружина та трійко маленьких Тарасеняток.

    Павло та Фані вирячилися.

   - «Тарас», це – моє прізвище, - пояснив пан Тарас. – Але мене звати Геннадій, і у мене трійко чудових донечок: Софійка, Тетянка та Оленка. Але зі своєю дружиною Клавою, я був знайомий більше трьох років, перш ніж укласти шлюб.

    - І вона сильно змінилася з часу вашого знайомства? – Запитав Павло.

    - Перепрошую, - не зрозумів Геннадій Тарас.

    - Я лише запитав, чи більше ви дізналися про свою дружину за три роки, ніж знали до цього, - пояснив втомлений пан Сміт. – Бо можна за день добре вивчити людину, а деякі і за десять років не розуміють, із ким живуть.

    - Давайте завершимо із особистими темами, - манірно запропонував пан Тарас. – Пане Сміт, як найкращий випускник Гарварду Ви мали б знати…

     - Гарварду?! – Зойкнула Фані. Павло втомлено смикнувся.

    - Пані Сміт, як добре Ви знаєте свого чоловіка? – Запитав здивований найманий працівник Інтерполу.

    - Вона знає все важливе про мене, - владно заявив Павло. Фані здалося, що її чоловік  став занадто самовпевненим та владним. – І давайте не переходитимемо на приватні теми.

    - Добре, - погодився пан Тарас. – Але я припускаю, що на цих ваших пістолетах купа ваших відбитків.

     - Знаєте, - погодився найкращий випускник Гарварду, - коли найманий вбивця погрожує застрелити твою кохану дружину, вже якось не до того, чи залишаться на пістолеті твої відбитки, чи ні. Ти просто намагаєшся вибити той клятий пістолет з рук головоріза за будь-яку ціну. І ми їх принесли Вам з трьох причин. Перша, можливо, Інтерпол простежить їхню історію. Друга – було б дурістю залишати їх там. І третя – ми з Фані не хочемо, щоб нас ув’язнили за незаконне зберігання зброї. Одеським копам ми не ризикнули цю зброю передати.