Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Не кипішуй, рідна. Не на облозі.

Фортеці всі наші.

© Кирило Бойко

- Ось так красиво? - кривляється Варя на камеру, то наближаючи, то віддаляючи телефон. Раз по раз спрацьовує спалах, бо в кімнаті освітлення мізерне. Тремося на одній подушці. Матрац поскрипує. Я в камеру не дивлюся. Тільки на свою Любомирову. Повільно поглинаю не просто риси, здебільшого її шкіру. Як довбаний торчок, по міліметру йду і з кожною секундою шизію від Варі все більше. - Красиво?

- Пиздець красиво... - хриплю я, прихоплюючи її щоку губами.

Язиком лижу. Кусаю, як собака. Грати з їжею не можна, але я саме граю. Від цієї гри дихати все складніше. Раніше основним показником і регулятором збудження був член. З Любомировою ж хіть по всьому організму розкидає. Точок задоволення мільйон. З тріском видаю надлишок напруги. Напевно, навіть свічуся в темряві.

- А ось так, Кір? Красиво? Ах... Приємно-приємно... - пищить кумедно. У мене мурашки біжать. У неї теж - відчуваю. - Ось так, Кір... Ось так гарно... Дивись... - голос раз у раз переривається, бо слідом за губами в хід ідуть руки. Ковзнувши під пом'яту безрозмірну футболку, стискаю спочатку жадібно всі груди, а потім трохи обережніше - тільки сосок. Варя від цього завжди преться, а я люблю її доводити. Іноді її задоволення гостріше, ніж своє відчуваю. Підсів тотально, без цього вже ніяк просто. - Я переключилася на відео... - задушено попереджає вона. - Не задирай майку... Дихай на мене, Кір... Дихай... Цілуй... Цілуй, Кір... Ах... Кір... Я тебе кохаю... Я тебе люблю... Я тебе кохаю... - підозрюю, що очі її в цей момент уже заплющені, а що там знімає камера, важко навіть уявити. Та й похрін. Волога від моєї слини. Тремтяча. Смачна. Охуєнна. - Завжди назавжди, Кір?

У мене мозок встигає від'їхати, але на цю фразу реагую безумовно.

- Завжди назавжди, рідна.

- Люби мене... Ну ж бо усе спалимо... Нехай світ вибухне...

- Нехай... Ти за себе чи за мене?

- За нас!

- Приймаю. 

Телефон кудись відлітає, коли навалююся зверху. Не намагаємося його знайти і зупинити запис. Похрін. Ось же... Я знову на ній. Я, блядь, просто підминаю її тіло, і в мене вже все зашкалює. Добре, що Варя без трусів. Свої стягую, знаходжу її очі - вони розширюються від збудження.

- Ти течеш... Я відчуваю твій запах...

- Д-да-а-а-а... Мені добре...

Передчуття нагріває кров. Тисне на максимум. На автопілоті підмиває закотити очі. Але я вперто тримаю Варю візуально. Приставляю член до її промежини. Мокаю самий кінчик, витягуючи вульгарний хлюпаючий звук. Зі здавленим стогоном вбираю ці соки шкірою. Вони, здається, натуральним чином блискавично просочуються в мій організм. Розносяться по крові, як чиста дурь. Блядь, шалений стимулятор. Розжарюють, викликаючи дрібні, але відчутні вибухи одразу по всіх чутливих точках. 

- У-ух-х-х-х-х... - входжу з протяжним вібруючим видихом.

Заносить відразу. Інстинктивно хапаю нову порцію кисню, щоб розбавити дурманну концентрацію кайфу. Похуй, не допомагає. Збиває концентрацію. Якби існували якісь датчики контролю внутрішніх показників, треба розуміти, всі стрілки лягли б за червону межу. Як мені залишатися в адекваті?

Очі... Очі... Очі...

Часто моргаю, щоб повернути собі можливість бачити. Працює. У мізках злегка проясняється, коли відновлюю несвідомо втрачений візуальний зв'язок.

- Варя... - видихаю без будь-якого сенсу.

- Покажи мені... Покажи...

- Тримайся, рідна...

Вона киває, веде по моїх плечах долонями і, закушуючи нижню губу, гальмує якісь емоції. Я нахиляюся і лижу побілілу плоть, краєчок зубів захоплюю. Відгукуючись, Варя відразу дозволяє звільнити губи для поцілунків. Стогне так, що в мене не тільки в горлі, у грудях від цих звуків вібрує.

Далі все змітає навіть не досвід... Інстинкти. Раніше я просто трахався, зараз - люблю. Нехай вульгарно, грубо й жадібно. Однак і в цьому тонну почуттів висловлюю. Зносять вони не тільки мене, а й Варю. Розлітаючись, довго тремтимо на піку. Час відміряти важко, просто насолоджуємося до останнього.

- Тобі подобається, коли я так роблю? - тихо запитує Любомирова багато-багато пізніше, чую в її голосі усмішку.

"Так роблю" - значить, гладить мене по голові. Завжди після сексу. Не знаю, що висловлює. Але мені не просто по кайфу. Ці спокійні, поступальні й ніжні рухи заспокоюють усередині мене всю чорноту, витісняють холод і гниль. Лащуся, як псина. Похрін.

- До тебе так ніхто не робив, - відповідаю так само тихо.

- Я тебе кохаю, - пошепки закриває всі можливі запитання, що випливають із цього зізнання.

Ненадовго засинаємо. Упевнений, що не минає й години, як я, на наполегливу вимогу шлунка, розплющую очі. Варя слідом прокидається. У нас один на одного немов якісь датчики. Намагаємося не будити один одного, але навіть за повної нерухомості не минає й хвилини - обговорювали це.

- Голодний? - здогадується Варя.

Киваю, і вона одразу ж сідає. Розплутує пальцями волосся. Синява практично змилася. Тепер воно блідо-блакитне. Не зрозумію, що Варя планує робити з ним далі, але, гадаю, їй усе з будь-якими варіантами буде охуєнно.