read-books.club » Романтична еротика » Хочу тебе кохати, Олена Тодорова 📚 - Українською

Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

63
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Хочу тебе кохати" автора Олена Тодорова. Жанр книги: Романтична еротика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Хочу тебе кохати, Олена Тодорова» була написана автором - Олена Тодорова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Романтична еротика".
Поділитися книгою "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова" в соціальних мережах: 
- Ти винна мені двадцять дев'ять днів. Разом. - Жартуєш?! Я поруч із тобою і п'яти хвилин бути не бажаю! - Ні, не жартую. Гранично серйозний. Ти ж сама все це тоді придумала. Слово своє тримаєш? Доведеться віддавати. Я щойно повернулася в академію. Думала, що хлопцеві, який у минулому розбив мені серце, я більше не цікава. Але він вимагає повернути борг - двадцять дев'ять днів мого життя. Колись я обіцяла провести їх із ним. І тепер, на мій жах, він має намір використати кожну секунду.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 151
Перейти на сторінку:
1

А я ж думала, що стала забувати, як він виглядає...

© Варвара Любомирова

- Забіжимо перед лекціями на каву? - пропонує Олена.

Ми з Катею, висловлюючи згоду, обмежуємося односкладовими відповідями. А Новікову далі несе.

- Зараз у ранковому меню шалені тости з яйцем пашот і авокадо. О, а ще дієтичний мусовий торт - чудовий! Ви що будете? Я і тост, і торт!

Лена загалом любить поговорити. А сьогодні, у день мого повернення на навчання, і зовсім базікає без угаву. Намагається, очевидно, задати позитивний настрій.

- Дурненька, так твоя дієта навряд чи спрацює, - сміється над нею Катя.

Я змушую себе посміхнутися, але насправді насилу зосереджуюся на їхній тріскотні. Нервую буквально до трясучки.

Півроку минуло. Півроку, а здається, що ціле століття! Мені доведеться заново вливатися в соціум. Це важко, знаю. Адже я це вже проходила. Але зараз, здається, буде ще гірше. Бо головний мій страх носить людське ім'я. І заправляє тут усім саме він - мій проклятий зведений брат. Як шкода, що переступивши поріг академії вперше, я цього не зрозуміла. Билася з ним, ненормальна. Зараз навіть смішно! І боляче. Дуже боляче.

- Ну, а Валентина Миколаївна? Як вона? - запитує Олена, коли ми з тацями займаємо вільний столик у кутку величезного студентського кафетерію.

- Нічого незрозуміло, - зітхаю я, неохоче згадуючи поперемінно напружений стан матері. - На розлучення не подає. Але з "цим" точно зустрічається... З цим своїм чоловіком! Спасибі, хоч у дім його не тягає, - закінчую досить спокійно, намагаючись ігнорувати спрямовані з усіх боків цікаві погляди.

Невже всі вони досі пам'ятають те, що сталося? Ні, ну, звісно, пам'ятають. Хто таке забуде? Але невже їм досі це цікаво? Усе, безумовно, через нього. Через Кирила. Їм цікаво все, що з ним пов'язано. Не я.

По плечах і спині біжить озноб. У спробі зігрітися спішно відпиваю з барвистої паперової склянки чай. Той виявляється занадто гарячим. Обпалюючись, різко морщуся і, інстинктивно відкриваючи рот, шумно ковтаю прохолодне повітря.

- Господи, Любомирова... - Катя махає перед моїм обличчям серветкою і сміється. - Обережно. Ти нам потрібна.

- Дуже-дуже потрібна! - підтакує Олена.

- Дякую, дівчатка.

Відчуваю, що від цих жартівливих зізнань готова розплакатися. Моргаю і махаю руками. Добре, що сльози, які виступили, можна списати на той самий чай, хай йому грець.

- Чесно кажучи, я за ці півроку неодноразово пропонувала мамі кинути все і переїхати в інше місто. Усе-таки і їй, і мені важко, - зізнаюся неохоче. - Але вона товче, немов одержима, що я маю вчитися саме в цій академії! Що кращого IT-шника по всій країні не знайти! І взагалі... - рубаю долонею повітря і втомлено замовкаю.

- Ну, вона має рацію, - підтримують Олена і Катя практично в унісон.

Трохи ніяково, що доводиться обговорювати особисте життя матері з її ж студентками. Але Олена і Катя - мої єдині подруги. Крім них поділитися ні з ким.

Я справді не розумію, чому мама не розлучається з Ренатом Ільдаровичем. Навіщо бігає до нього на побачення, якщо там, як мені здається, дійшло до рукоприкладства з його боку? Невже мама боїться втратити цю чортову роботу і житло, яке до неї додається?

Так, найімовірніше, причина саме в цьому.

Мій вітчим - ректор нашого приватного ВНЗ і бог усього академмістечка. Наукові та навчальні корпуси, стадіони, наворочені гуртожитки, елітні житлові комплекси для викладацького складу, супермаркети, кав'ярні, кінотеатр і ресторани - все тут належить йому. Навіть внутрішні дороги.

Йому і його синові.

І якщо перший викликає в мене виключно негативні емоції, то з другим усе складно. У нього я примудрилася закохатися.

Але зараз усе це в минулому.

Далеко не кожному по кишені вчити дітей у нашій академії. Я хоч на момент вступу й мала кілька перемог у змаганнях із кіберспорту та десятки призових на IT-олімпіадах, потрапила сюди лише завдяки тому, що мама вискочила заміж за свого ректора. Шкода, недовгим був цей шлюб. Я і перший семестр закінчити не встигла, як ми з'їхали від Рената Ільдаровича.

- Знаєш, але ж Бойка став зовсім іншим, - вривається в мої думки Катя.

Я здригаюся. Здригаюся і вдаю, що виною тому не емоції, які вибухають у моїх грудях при згадці зведеного брата, а те, що за сусіднім столом хтось із огидним скреготом тягне по кахлю стілець.

- Боже... - видихаю зі сміхом і притискаю до грудей долоню. - Просидівши півроку в чотирьох стінах, я стала полохливою, як кошеня. Уранці, поки дійшла від будинку до головного корпусу академії, мало не знепритомніла просто від реву чиєїсь тачки.

Чим не чорний гумор? Враховуючи, що на піврічний лікарняний мене відправила автомобільна аварія. А точніше, навмисний наїзд.

- Бідолашна, - шепоче Катя, змушуючи мене пошкодувати про свої слова.

- Та ні... Усе нормально, - відмахуюся я.

І замовкаю.

Всупереч усьому, злякалася адже зовсім не божевільної Довлатової, яка і намагалася мене колись прикінчити. Страх викликала думка, що це може бути Кирило. Я поки що не готова з ним зустрітися. Розумію, що рано чи пізно це станеться. Але не в перший же день! Мені в принципі важко з ким-небудь зі знайомих контактувати, витримувати їхні затяжні допитливі погляди, відповідати на однотипні запитання і якось реагувати на дивакуваті компліменти: "Класно виглядаєш, Любомирова", "Забула, яка ти симпатична", "Без тебе нудно було"... Що вже говорити про Бойка?! Думати собі про нього забороняю. Він розбив мені серце і змусив дуже сильно страждати. Досить. Я хочу спокійно вчитися. Просто вчитися, і все. Все.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу тебе кохати, Олена Тодорова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"