Читати книгу - "Невдячна іграшка"

Мені чомусь здалося, що Станіслав знає від кого ці квіти, але на всі мої запитання Маєвський лише відмахується фразою:

– Валю, та чого ти вчепилася до того букета. Просто комусь дуже сподобався твій виступ. Та, заради твого спокою, я все перевірю. Не переймайся, я ж сказав тобі, я розберусь. Ти довіряєш мені?

– Так, Станіславе Максимовичу, я тобі вірю, але ти ж сам казав…, – зустрічаюся з його ніжним, але таким непробивним, наче бетонна стіна, поглядом і розумію, що зараз марна справа діставати його. Він надто міцний горішок. Поки не вирішить, що можна, нічого не скаже. Буду чекати. Стас любить казати, що на все свій час. Зрештою, він все ще мій піклувальник, значить я в безпеці. 

Відсвяткувавши мою перемогу у крутезному ресторані столиці, ми ще на два дні залишаємося у Києві. Я, як переможниця, записую свою конкурсну пісню у професійній студії звукозапису. Стас залагоджує мої юридичні та фінансові питання з премією. Ми з Віталіком гуляємо столицею. Незабутні моменти, фото на пам’ять. Зрештою Маєвський показує мені будинок, де жила моя мама з бабусею до втечі.

Ми відвідали могилу бабці. Я дізналася, що вона померла від серцевого нападу через п'ять років після всіх тих подій. Станіславу про мою більш детальну обізнаність ситуацією я вирішила поки не зізнаватись. Спочатку доберуся до банківської скриньки. Моє турне до столиці успішно завершилось і розпочалися звичайні сірі будні…   

– …Валю, у тебе сьогодні такий важливий день. Випускний бал буває раз у житті. Ти маєш мати гарний настрій і тішитися тій події. Дівчинко, ти вступаєш у доросле життя. Попереду стільки цікавого, нового. Ми з тобою вже тисячу разів обговорювали цю тему. Ти уже подолала весь ланцюжок до кінця: зареєструвалась на сайті вишу, пройшла співбесіду, майже рік посилено штудіювала німецьку, здала на рівень В, пройшла по конкурсу і зрештою рекомендована до зарахування. Залишився останній етап – подати оригінали документів, і вже з жовтня ти станеш студенткою Дрезденської Вищої школи музики. Житимеш поруч з Ілоною, або навіть разом, а я буду навідуватися у гості. Тому, прошу тебе, не роби мені нерви. Навчатися у Києві ти не будеш. І це навіть не підлягає обговоренню. Я сказав! Причина в якості та рівні освіти, – Маєвський такий категоричний. Стоїть біля вікна камінної зали будинку, спираючись сідницями на підвіконня, руки в кишенях. Нервово смикає кадиком й аргументовано вже в сотий раз доводить мені, чому я маю навчатися за кордоном. Такий упертий, переконливий, як завжди, і такий неймовірно звабливий та сексуальний.

– Але ж, Станіславе, чому у тебе таке упереджене ставлення до наших вишів? Це неправильно.

– Валентино Ольшанська, немає у мене ніякого упередженого ставлення, не починай. Ми з тобою уже все вирішили. Не варто безкінечно ходити по колу. Це беззмістовно. Давай краще поговоримо про твій день народження. Все залишається без змін? Кількість гостей та ж сама? – от хитрун. Як уміло дипломатично змінює тему розмови.

– Ні, Станіславе Максимовичу, нічого не змінилося. Все залишається в силі.

– Ну от і добре! Ну де ж той Віталік? Здається запізнюється твій кавалер.

– Не вигадуй, Стасе. Він буде вчасно. У нас в запасі ще 20 хвилин…

Ми вже десять хвилин отак сперечаємося з приводу мого майбутнього навчання. Я зовсім не проти поїхати навчатися в дрезденську  консерваторію, але дуже хочеться, аби Стас нарешті озвучив мені справжню причину його категоричності щодо навчання в столиці. Здогадуюсь, що це якось пов'язано з тим загадковим чоловіком з маминого минулого. А Маєвський вже майже рік клеїть дурня і не розколюється.

Впевнена, він знає в рази більше ніж говорить. От нестерпний упертюх. А я щоразу при першій нагоді своїми допитами дію йому на нерви. Ну чому, ну чому він вирішив, що мені цього не треба знати?

Ось і зараз сиджу тут вся така красива із зачіскою та макіяжем у шикарному платті, яке я замовила з каталогу з Європи, а Станіслав люб'язно оплатив, і роблю чергову спробу пробити його незламність. Але знову все марно. Однак скоро я дізнаюся про все або про частину. Цього тижня у п'ятницю у мене день народження, повноліття, а в понеділок я нарешті зможу відправитися в банк… Стас про це дізнається постфактум. Я так вирішила.

А ось і Віталік. 

– Привіт, сонечко, ти така чарівна!  

– Дякую, Віталику, ти також маєш неперевершений вигляд! 

– То як, моя кохана дівчинко, ти готова відправитись на свій випускний бал? 

– Навіть не уявляєш, як я чекала на цей день.

– То що, ви йдете, чи будете ще довго отак залипати один на одному? – нетерпляче озивається Маєвський. Бачу, що у нього не найкращий настрій. Нині він супроводжує мене на випускний, як мій піклувальник. Меланія Грабовська заявила, що під’їде тільки на урочисту частину. Вона тепер мер, дуже зайнята. Ми й далі не дуже ладимо. Думаю, ця дамочка неабияк тішиться, що її непросте випробування в цю п'ятницю завершується. 

А мій татко на сьогодні, увесь цей час такий строгий та вимогливий. Він дуже любить проводити зі мною час, постійно наставляє, вчить, як правильно. Здається мені, що це вже надміру. Нічого, Станіславе Максимовичу,  я ще потерплю до п'ятниці твої зауваження та виховні лекції, а потім твоя влада наді мною закінчиться. Я буду повнолітня, доросла, і ти мені не указ. Подивимось, чи щось між нами зміниться, чи для тебе я й надалі залишусь маленькою дівчинкою. Мені б не хотілося, ну зовсім. Чомусь мені здається, що і тобі. А можливо це лишень мої фантазії?