Читати книгу - "Місто біля моря"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— З Печерицею? — Коломієць одразу зробив загадкове обличчя. — Це, брат, довга розмова. І ночі не вистачить, щоб усе вам розповісти.
І в цю хвилину на Кобазовій горі почувся якийсь тріск. Він усе посилювався, переростаючи в гудіння. Звернувши погляди в той бік, ми побачили, як з краю гори раптово зірвався і поплив над містом невеликий аероплан.
Аероплан накренився, забираючи ще крутіше, до моря, і ми побачили на невеликій висоті не тільки широкоплечого пілота в окулярах і шкіряному шоломі, але й другого чоловіка — худенького, вихрястого і, надзвичайно знайомого, який сидів позад нього. Струмінь повітря, що бив від пропелера, відкидав назад і тріпав його біляве волосся. Пасажир махав нам рукою, і Маремуха раптом скрикнув:
— Хлопці, та це ж Бобир! Слово честі, це він!
І, плутаючись, збиваючись, але не зводячи очей з літака, Маремуха швидко розповів нам, що ось уже два тижні четверо комсомольців з ремонтно-інструментального цеху щось поралися разом з комісаром Руденком біля учбового літака, привезеного з підшефної ескадрильї. Все тепер стало зрозуміле: і часті зникнення Сашка вечорами, і його таємниче відмовлення зустрічати Коломійця. Не будучи певні в успіхові, не знаючи, чи пощастить їм відремонтувати літак, змовники з аероклубу до останньої хвилини приховували свій перший політ. Як же тільки вони зуміли перетягти потайки літак з аероклубу на Кобазову гору?
Тим часом літак віддалявся у відкрите море. Він уже був над хвилерізом. Я стежив за його польотом жадібними очима і — що казати! — заздрив Сашкові. Дуже хотілось бути зараз в його кабіні і з неба розглядати наше місто, що розкинулося на піщаному мисі. За хвилину-другу Сашко промчав над містом, а ми все йшли та йшли по проспекту і не добралися ще навіть до центру. А тут іще Коломієць розпалив мою заздрість:
— Невже це Олександр?
— Ну, звичайно, він! — крикнув Маремуха. — Він якось вихвалявся: «Я бортмеханік!» А я йому: «Який ти бортмеханік, коли ні разу не літав!» А він: «Побачиш — полечу!» І полетів! Дивіться, дивіться — до маяка повернули…
— Сміливий, значить, хлопчина Бобир! Виходить, не такий уже він боягуз був, яким ми його вважали після злополучного вартування біля штабу ЧОПу. Щоб так літати, потрібні міцні церви і ясна голова. А він іще рукою махає, наче з даху. Нічого не скажеш — обставив вас Сашко! — сказав Коломієць.
Літак віддалявся в синяву неба і був схожий на велику бабку, яка ненароком залетіла в солоне море.
— На косі сядуть, я вам кажу! — пророкував Маремуха.
І справді, літак пішов над косою, але завернув назад до міста, минув курорт і, зробивши коло над вокзалом, привітно помахав крилами.
— Та він з тобою здоровається, чуєш, Микито! — захоплено сказав я. — Думає, що ти ще на вокзалі, біля того ешелону.
— Можливо, можливо… — схвильовано згоджувався Коломієць, стежачи поглядом за літаком, який узяв тепер курс на Кобазову гору. Через секунду він зник за гребенем гори.
Поки наш гість повільно і неквапливо відмивав у морі жорстку від дорожньої пилюки шевелюру, ми з Петром робили у воді такі кульбіти та стрибки, на які здатна лише людина, сповнена великої радості. Я щільно згорнув долоні і обстрілював Петруся каскадами водяних бризок. Він відпирхувався, ковтаючи воду, намагався відбиватися, але без успіху. Потім ми відпливали далі, де вода була не так скаламучена, і з розгону поринали. Під водою я розплющував очі і бачив крізь зеленувату товщу піщані складки дна, іржавий уламок рибальського якоря, пучки водоростей, схожі на підводне перекотиполе.
Хороше було купатися, знаючи, що поряд хлюпочеться давній друг Микита Коломієць.
Сашко влетів у кімнату, коли ми, умиті і посвіжілі, їли втрьох приготовлену хазяйкою на льодяному і міцному хлібному квасі холодну окрошку з молодими огірками. Рум’яний від хвилювання, з обличчям, забризканим краплинами мастила, з брудними руками, Бобир привітався з Коломійцем так, наче тільки вчора з ним розстався, і одразу запитав:
— Бачив, як ми літали?
— Бачив, бачив, Сашко, і, признатися, не повірив спершу, що ти на таке здатний! — підморгуючи нам, відповів Микита.
Бобир розсердився:
— Що? Нездатний?! Та ми ось перевіримо мотор як слід і зразу ж у Ногайськ махнемо або в Генічеськ. В агітаційний політ. Сам Руденко говорив. А я за бортмеханіка. Вірно кажу… Нікому з хлопців Руденко не довірив складання мотора, тільки я з ним працював…
— Поздоровляю, Сашко, і вірю, що не тільки до Ногайська судилося тобі літати. Якщо злетів — забирай вище і не зупиняйся! — сказав Коломієць.
Радісна ніч
Чавун, зібраний подільськими комсомольцями, вивантажили.
Ще сонце стояло в небі, а ми вже, пообідавши і трохи відпочивши, зібрались біля копра і, за вказівкою копрового машиніста, почали підтягати до решітки уламки старих дорожніх машин, замаслені станини якихось невідомих верстатів минулого століття і навіть іржавий, поламаний прес для виготовлення маци. Його, сказав Коломієць, розшукали у дворі старої синагоги комсомольці-друкарі.
Найбільше довелося нам попрацювати, поки заштовхнули за огорожу копра чавунну основу друкарської машини. Ми, обливаючись потом, напружували всі сили. Навіть старі вагранники вийшли допомогти нам. Нарешті машиніст зачинив двері огорожі, і ми відбігли набік.
Тоді Толя Головацький ввімкнув рубильник лебідки. Трос, повискуючи, потяг уверх важку металеву бабку. Ось вона затрималась угорі, під блоком копра, виразно помітна на рожевіючій блакиті передвечірнього неба. Толя натиснув важіль, і звільнена бабка, розсікаючи повітря, понеслася вниз. Кілька разів довелось гнати догори оцю важку металеву грушу і бомбардувати нею чавунні підпори, аж поки станина, задеренчавши і крякнувши, не розламалась на частини.
— Добре! — скрикнув Толя, відриваючись од важеля лебідки, і з задоволенням потер замаслені руки.
Найважче було зроблено.
Незабаром ми зайшли в огороджений квадратик двору під копром і побачили на місці машини купу чавунних уламків. Крупнозернистий, славний чавун поблискував на зломах. Головацький підняв обома руками уламок станини на рівень очей, подивився на нерівну поверхню злому, як у дзеркало, і сказав Микиті:
— Добрячий чавун! Дрібний. Графіту небагато, зате фосфору і кремнію вдосталь. Такий чавун плавитися буде, як масло, а деталі з нього багато років послужать!
І, випробовуючи силу своїх мускулів, Толя вижав правою рукою уламок станини. Він зовсім не був подібний зараз до того охайного секретаря, який так насторожив мене своїм зовнішнім виглядом при першому нашому знайомстві.
Щоб, чого доброго, комсомольський чавун не сплутали з загальноцеховими запасами, Закаблук спорудив особливу загородку: вбиті в землю кілочки обтяг вірьовкою. Ми знесли в цю загородку важкі чавунні уламки, і коли все, що містилось на трьох платформах,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місто біля моря», після закриття браузера.