Читати книгу - "Позбав мене від нареченого, сестричко, Ольга Обська"

Розділ 45. Вдруге у житті

Чим хороший вальс — так це тим, що які б тобою не оволоділи емоції, а треба хоч трохи зусиль витрачати на координацію рухів. І Ліза старанно намагалася не заплутатися у своїх ногах і ногах Брайана, хоча досі вони їй, взагалі-то, не заважали, бо вона була доброю танцюристкою. Як-не-як кілька років займалася в танцювальній студії. Брайан теж справляв враження дуже непоганого танцюриста, але, незважаючи на це, вважав за краще сконцентруватися на танцювальних па. Обмін обуреними репліками на якийсь час стих.

Коротке перемир'я перед новим поєдинком?

— Ви намагалися мені не сподобатися? — першим заговорив Брайан.

Ліза вже звикла читати емоції по його губах і зараз у їхньому кривуватому вигині вловила іронію.

— Так! З усіх сил, — запевнила вона. — Хотіла стати для вас жахливим сном та страшною проблемою. Мені здавалося, часом у мене це виходило. Вам же було страшно?

— Так, створювати проблеми у вас виходило дивовижно, — з усмішкою похвалив Брайан.

— Моєю метою було від імені сестри так зіпсувати вам життя, щоб вас пересмикувало при одній думці про одруження. Адже вас пересмикувало? — Наполегливо поцікавилася Ліза.

— Мене? — знущально перепитав Брайан. — Ось тільки гляну на ваш пістолет, одразу смикатися починаю.

Вона відчула зміну його настрою. Він їй повірив. Зрозумів, що у Лізи і в думках не було зробити йому боляче. Просто хотіла допомогти сестрі досить безневинним способом. І тепер, коли Брайан глянув на ситуацію її очима, те, що відбувається, навіть стало його веселити. Ні, ну тут є, звичайно, над чим потішатися. Погана з Лізи інтриганка, якщо її зусилля з відлякування Брайана привели до прямо протилежного результату —  він вирішив, що його спокушають.

Може, їй лише здалося, але його плечі затремтіли від беззвучного сміху. Згадує, напевно, якусь із спроб Лізи справити на нього жахливе враження, наприклад, її появу перед ним в одязі автомеханіка.

Смішно йому.

— Це просто в мене часу мало, — войовничо заявила Ліза, хоча її теж почав душити сміх, — а так я запросто довела б справу до переможного кінця — розпалила б у вас жахливу неприязнь. У мене ще багато ідей було в запасі.

Його плечі різко перестали трястися.

— Мало часу?

— Так, я тут ненадовго, — у Лізі теж зникла веселість, варто було згадати про близьке прощання. — До опівночі.

Чудова мелодія вальсу замовкла. Залучені в танці пари зупинилися, кавалери чемно розкланялися, леді виконали граційні реверанси. А Брайан та Ліза ще якийсь час нерухомо стояли одне навпроти одного. Здається, він був надто вражений, щоб поставити наступне запитання.

Музиканти не стали тримати довгої паузи, і нова мелодія наповнила зал. Лізу оточили кавалери, яких вона встигла внести до умовного списку. Один з них, найквапливіший підскочив до неї з поклоном і потягнув на середину зали. Вони змішалися в танці з іншими парами.

"Кажан", "мушкетер", "лицар" — партнери змінювалися один за одним. Місцевий етикет зобов'язував танцювати з тими, кому обіцяно танець. Проте Ліза бачила, який її "Зорро" невдоволений підвищеною увагою кавалерів до леді-розбійниці та який він близький до того, щоб порушивши етикет, вкрасти її з балу. Вони ж не договорили. Ліза теж хотіла б продовжити бесіду з Брайаном десь тет-а-тет.

Зрештою, він, здається, придумав рішення. Підійшов до лікаря та медсестри, які вели свято, і про щось з ними пошепотівся. Коли мелодія чергового вальсу стихла, лікар-філософ узяв слово.

— Чи дано нам усвідомити всю глибину і концептуальну невідворотність таємного сенсу, що прихований у світлі нічних світил, чи він не несе в собі іншої дидактично-дуальної метрики, крім задоволення для наших органів зору, подібно до світла потішних вогнів? — запитав він глибокодумно.

І поки публіка намагалася зрозуміти хоч щось із сказаного, медсестра охоче розшифрувала думку.

— Леді та джентльмени, зараз буде погашено світло, щоб ви могли насолодитися феєрверком, який буде запущений у нічне небо.

Гості кинулися на балкони та криті тераси, а хтось просто підійшов ближче до величезних вікон бального залу. І вже за хвилину світло згасло.

Небо розфарбували кольорові розчерки вогнів, що злітали у височінь і розсипалися яскравими візерунками.

— Ходімо, — пролунало над вухом Лізи.

Вона охоче пішла туди, куди запрошував її "Зорро". Подумалося: ось так і крадуть з балу довірливих леді, але вона хотіла бути вкраденою. Вони вийшли із зали і швидко, майже бігцем, пройшли кількома коридорами, щоб опинитися на заскленому балконі. Затишний, невеликий, оббитий темним оксамитом, він створював інтимну атмосферу. Звідси теж було видно феєрверк.

Ліза та Брайан сіли на софу. Він зняв маску. Спочатку з себе, потім із неї. Небо палахкотіло різнокольоровими вогнями. Але Ліза переключила увагу на Брайана, в очах якого відбивалося сяйво феєрверку.

— Чому опівночі? — він теж дивився у її очі.

Вона пообіцяла собі запам'ятати його саме таким. Гарним, обуреним, магнетичним. У костюмі, який йому шалено личив. Чорний колір — колір лаконічної шляхетності та сили.

— Це довга історія. Давайте по порядку.

— Добре. Як вас звати?

— У нас із сестрою схожі імена. Я Єлизавета. Можна просто Ліза.

— Ліза… — лагідно повторив Брайан.

Як приємно почути своє ім'я, вимовлене цим неможливо чуттєвим голосом.

— Чому я раніше не знав, що Елізабет має сестру? Розкажіть про себе.

Ліза боялася, що історія може бути довгою. А часу залишалося дедалі менше.

— Почнемо з вас. Розкажіть, що за аномальне тепло я відчуваю на вашій спині? Це пов'язано з вашим даром? Ви медіум?

— Ні. У мене інший дар. Я окультист.

— Що це означає?

— Дар медіума та дар окультиста чимось схожі. І той і інший дає доступ до сакральних знань та таємниць. Тільки медіумам знання відкриваються мимовільно, приходять раптово і часом фрагментарно. А окультисти можуть здобувати потаємні знання за допомогою спеціальних ритуалів.