Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Про персні й говорити не доводиться, це була звична окраса скіф’янок, і без них вони і з кибитки не виходили.

Різко відрізнялася від звичайних, скромних за соціальним статусом кочівників, їхня знать та багатії. Прикраси носили тільки привізні, виготовлені заморськими майстрами вищого класу в Греції чи грецьких містах Причорномор’я – в цьому скіфи добре зналися і вміли шанувати шедеври. Це й діадеми філігранної роботи, такі ж кульчики, нагрудні і скроневі підвіски – все ювелірні вироби вищого класу!

Кожна жінка, як уже мовилося, мала своє люстерко. Бронзове. Були вони найрізноманітнішої форми й вартості, залежно від смаків і купівельної спроможності. В одних це були прості дзеркальця, сяк-так відполірований метал, в інших – відполіровані ідеально, дивлячись у них, можна було побачити найдрібнішу рисочку на власному обличчі. (Колись мені колега показував прямокутні шматочки сталі, відшліфовані умільцями так, що я побачив у них себе чи не краще, як у дзеркалі, – це сталевари та металурги і сьогодні тямлять робити.) Такі люстерка були позолоченими й прикрашалися високохудожнім орнаментом. Особливо славилися дзеркала, виготовлені в грецькій колонії Ольвія для багатих скіфів, з незмінним руків’ям, що прикрашалося в звіриному стилі.

А скільки в багатих скіфських похованнях чорнолакового, досить дорогого розписного посуду грецьких майстрів! Це й посуд для пиття – кіліки, різні сосуди для вина й води. (Виноградне вино, привезене з далекої Греції, користувалося попитом, чи не тому у скіфських городищах стільки зустрічається уламків амфор для вина. Між іншим: греки пили його розведеним водою – один до двадцяти в пропорції, скіфи споживали нерозведене, і в греків це вважалося безкультур’ям, простіше – варварством.) А скільки на розкопках зустрічається посудин для косметики! І це при тому, що скіфи загалом не схвалювали чужі речі – особливо це стосувалося релігії – чужий побут владно вторгався у їхнє життя, скіфські багатії мали свої палаци в Ольвії, широко й охоче користувалися грецькими речами.

Зберігся один з косметичних рецептів (в переказі Геродота): «Жінки їхні труть об шерехатий камінь кипарисове, кедрове і ліванне дерево, підливаючи води, і густою масою, що виходить, вимазують собі все тіло й обличчя: це надає тілу приємний запах, а коли другодні знімуть мазь, то тіло виявиться чистим і глянцюватим». Маленька деталь, всього лише один рецепт з косметики, а як багато він говорить про скіф’янок, їхню акуратність, чистоту та гігієну, а звідси й до любові – один крок. І це в кочівницьких жінок, серед гарячого степу, повного пилу, спопеляючих вітрів чи осінньої мокви, зимових морозів, з життям у кибитці, постійно в дорозі, в перекочівках так слідкували жінки за тілом своїм, аби воно було чистим і прекрасно та загадково-збуджуюче пахло!

Амазонки буцімто мешкали в районі Каспія, Кавказу, Чорного моря (Азовського теж) – там нібито існували їхні легендарні царства. Принаймні про це писали Гомер, Геродот, Страбон, Діодор Сицилійський… Невже праві ті, хто запевняє, що диму без вогню не буває?

А ось Діонісій, який жив в Александрії в середині ІІ ст. до н. е. повідомляв, що найдавніше амазонське царство знаходилося в Північній Африці, в Лівії, і зникло воно за багато поколінь до Троянської війни (Троя – місто на північному заході Малої Азії, була заснована в ІІІ тис. до н. е.). Мовби столиця цього царства була в Атласних горах Алжиру, на березі озера Шергі. Ці легенди вочевидь пов’язані з тим, що в Лівії, Алжирі, Тунісі були племена жінок, які відзначалися войовничістю та хоробрістю, вони охоче вправлялися у військовій справі і навіть якийсь час несли військову службу, в той час як чоловіки займалися домашнім господарством та вихованням дітей. В тих амазонок була цариця Марина, і войовниче жіноцтво під орудою своєї владарки покорило всі сусідні землі. (Там збереглися прадавні кургани, у яких за легендами і поховані тамтешні амазонки, котрі полягли у битвах.)

А ще збереглися легенди про трьох знаменитих амазонських цариць – Марпессу, Лампаду і Гіппо, – які буцімто захопили землі в Південній Азії та Сирії, заснували міста Ефес, Смирну, Фібу, Синопу і у свій час навіть захоплювали Трою! А потім, обтяжені великою здобиччю, пішли собі геть, залишивши в підкорених містах свої гарнізони й застави. Збереглося повідомлення – Павла Оросія – що амазонки з’явилися в Азії разом з кіммерійцями в 723 р. до н. е. і тоді ж у бою загинула їхня знаменита цариця Марпесса.

«Поселяли» амазонок на північно-західному узбережжі Каспію (сучасний Дагестан), вздовж рік Кума і Терек, в західному напрямку до Кабардино-Балкарії, Дону, Північного Причорномор’я та Фракії.

Збереглися дані, що в дельті Куми була міцна фортеця амазонок, що контролювала водні торгові шляхи. В гирлі Старого Тереку теж знаходилось важливе місто амазонок, коли Терек був їхньою південною границею із сусідніми народами.

Імперія амазонок розпалася в часи Александра Македонського, тоді ж частина войовничого жіноцтва зосталася на місцях, на берегах Куми, Терека, Черека, Дону, в Північному Причорномор’ї, де з часом змішалася з іншими народами. Інша ж частина перекочувала в якісь далекі краї. Пізніше багато амазонок подалися в гори Чехії та Словакії, а потім на Рейн (Німеччина), до Бретані (Франція) та в Іспанію і східну Англію.

Ще одне царство войовниць розташовувалося в Малій Азії «за Халдеями» – південно-західне узбережжя Каспію до озера Урмія, а ось головне їхнє місто знаходилося в Ірані.

Програвши сутички з військами Александра Македонського, жіноцтво подалося на південь Аравійського півострова (Ємен) в райони дельти Нілу, в Лівію і ще кудись далі й далі.

А ще